Запеклі бої та фронтові емоції: в Києві відкрилась фотовиставка з війни [ Редагувати ]

Найсильніші фото-спогади солдатів, воєнних журналістів і тих, хто вже не повернеться додому - бачила Олександра Казакова.

Майже в кожного з тих, хто зупиняється біля цих світлин, хтось перебуває на Сході. Рідні, які сидять на валізах за крок до статусу "біженець", друзі, що воюють на передовій. Кадри живі, просто з лінії фронту, все, як є.

Широкі родючі лани, на них розбиті танки та пропечені вогнем траншеї. А ще прапори, ікони і дитячі малюнки. Їх на війні бережуть, бо вірять - дитячі мрії самі по собі найкращий оберіг.

Ксенія Ляшенко науковий працівник Національного військово-історичного музею:

- Зв'язок був з провідними фотографами через Міноборони, у тому числі Олексій Дмитрашківський, і Мазепа, чиї фотографії ви можете побачити тут.

Поряд із фотографіями буденного воєнного життя - величезний банер з обличчями тих, хто віддав своє життя за Україну. Дві сотні воїнів. У перехожих - на очі навертаються сльози.

Полковник у відставці:

- Схиляємо перед ними голову. Вічна їм пам’ять, слава героям! Якщо мене чують хлопці які зараз воюють - величезне спасибі вам! Привіт і слава вам!

Серед загиблих героїв - люди з усієї країни. Для них не було поділу на Схід і Захід.

Володимир Крилов, полковник запасу:

- Он Кульчицький висить, я з ним служив, я його ще знав, як гвоорітся з майорів, з Івано-Франківська, коли він там був командиром батальйону.

Що зробити, аби жертв більше не було? Під суворими поглядами з фотографій таке питання виникає у всіх.

Антон:

- Так, у мене є знайомі, які там зараз служать. допомога, що збирають люди звичайні, вона доходить, але витрачається не так, як повинна була.

Організатори кажуть - за потреби готові розширити виставку, щоб пам’ять про героїв жила вічно. Але сподіваються, що обійдеться без нових жалобних банерів, а фотографії будуть тільки переможні.

Олександра Казакова, Вадим Свірідонов, телеканал "Інтер".