300 м до ворога і шквал "Градів": як прикордонник втримав позиції [ Редагувати ]
На початку великої війни він без вагань пішов захищати Україну. Анатолій Бурдун воював на гарячих напрямках Харківщини та Донеччини. Попри постійні ворожі обстріли разом із побратимами намагалися втримати позиції, не давши окупанту прорватися. І відважним воїнам тоді це вдалося.
Та навіть після поранення Анатолій Бурдун продовжував вести бій. Історія відважного прикордонника далі.
Зима. Селище Курдюмівка. Безперервні обстріли. Ворог лютує… О пів на 7 ранку починається один з найжорстокіших боїв. Анатолій з побратимами намагається дати агресору гідну відсіч.
Анатолій Бурдун, прикордонник:
Там зі мною був молодий контрактник Артем. Кажу Артемові: "Дивися, бо вже стріляють по нас". Кажу: "Лежи, аби не дай Боже". То такий момент був, що я бачив, як між нами куля пролітала. Враження таке… Ну, слава Богу, що нікого не зачепило.
Відстань до ворога зменшувалася, їх розділяли вже якихось 300 метрів. Українські захисники чули їхні розмови. Окупанти чекали, аби наші бійці здалися.
Анатолій Бурдун, прикордонник:
росіяни кричали нам: "Хохли здавайтесь".
25 липня, в день народження Анатолія, кілька гранат з ворожого автоматичного гранатомета поцілили у їхню позицію. Від розриву головний сержант Бурдун отримав осколкові поранення правого плеча і лівої руки. Та незважаючи ні на що, прикордонники втримали позицію.
Анатолій Бурдун, прикордонник:
Стріляли з усього: по окопах, з гранатометів, мінометів... Ми вийшли з втратами, у нас були "двохсоті", дуже багато "трьохсотих", було так страшно, скажу, ой.
Анатолій відмовився від реабілітації й вже в середині серпня повернувся до свого підрозділу. Під час перерви між виконанням бойових завдань захисник пройшов навчання водіїв-механіків БТР, і вже навесні 2024 року вирушив на Вовчанський напрямок фронту. Росіяни тоді якраз пішли в контрнаступ.
Анатолій Бурдун, прикордонник:
Працювали перший раз міномет, потім "Гради", обстріл з "Градів" був, і познайомилися ми вже там з КАБами. То дуже страшна річ. Практично з пів на третю і до сьомої години вони обстрілювали усіма цими видами зброї наші позиції. Десь під ранок уже танки пішли у наступ. І в нас було багато контужених, танки по позиціях вдарили.
Боєць згадує, що в такі моменти найважче було опанувати себе і зберігати спокій. Ризикуючи життям, він не раз виводив побратимів з-під шквального вогню та евакуйовував поранених. Каже: найважче для нього, коли війна забирає молодих.
Анатолій Бурдун, прикордонник:
З моєї родини всі на фронті. У нас всі чоловіки воюють. Старшої сестри на Покровському напрямку загинув син. Ми поховали його два тижні тому. Йому було 25 років. Не думав, що у нас буде таке горе. Так сталося. Теж стояв на позиціях, ДРГ там зайшло. Він почав відстрілюватися — це по словах тих хлопців, що його витягували. Він почав бій, і по ньому росіянин випустив майже цілий магазин патронів.
Анатолій Бурдун каже: наша перемога здобувається надважкою ціною. Тому кожен має це пам’ятати й допомагати захисникам. За мужність, виявлену під час захисту України, воїна було нагороджено медаллю "Захиснику Вітчизни".
