Кирилівська церква - храм чи музей? [ Редагувати ]

У святковi веснянi днi багато наших спiввiтчизникiв вирушають на екскурсiї, аби ближче познайомитися з пам'ятками iсторiї. В українськiй столицi збереглися справжнi перлини давньоруської архітектури - Києво-Печерська Лавра, Церква Спаса, Кирилiвська. Усi споруди нинi входять до складу заповiдникiв - ними опiкується держава. Але що краще: влаштувати у церквi музей - чи створити повноцiнну парафiю?

Кирилiвська церква стоїть осторонь туристичних маршрутів i людської метушнi. У стiнах, якi пам'ятають дотик прадавнiх малярiв i молитовний подих перших парафiян, i нинi вiдправляють службу Божу. Та iнколи цей, на перший погляд, природнiй перебiг подiй стає причиною багатьох непорозумiнь.

Кирилiвська церква - унiкальна пам'ятка архiтектури та iсторiї 12 столiття. Це єдиний храм на теренах СНД, де в такому обсязi збереглися стародавнi фрески. Наприкiнцi 19 столiття храмом зацiкавився вiдомий мистецтвознавець i меценат Андрiан Прахов.

Iрина Марголiна, кандидат iсторичних наук: "Тодi з'ясували, що тут є фрески, тодi працював Врубель. Тут є такi фресковi композицiї, аналогiв яким немає у всьому свiтi. Вiд початку Кирилiвську Церкву зводили як родовий собор чернiгiвських князiв Ольговичiв. 1139 року князь Всеволод Ольгович оволодiв урочищем Дорогожичами, а згодом i київським престолом, i заснував тут монастир - могутнiй форпост на пiдступах до Києва. Головний храм побудувала вже по смертi князя його дружина Марiя Мстиславiвна i освятили його на честь Кирила Олександрiйського, ім'я якого взяв князь Всеволод при хрещеннi. Майже сто рокiв кирилiвський храм був усипальнею династiї Ольговичiв".

Кирилiвський чоловiчий монастир проiснував до 1786, коли iмператриця Катерина друга своїм наказом скасувала обитель, улаштувавши на тому мiсцi лiкарню для царських солдатів-iнвалiдiв. Таким чином Кирилiвська церква стала лiкарняною.

1929 року територiю колишнього монастиря зробили заповiдником, i храм припинив своє iснування. 1992 року Кирилiвська парафiя вiдновилася на територiї психiатричної лiкарнi, а, точнiше сказати, лiкарня виникла на теренах старовинного монастиря. Колись тут була богадiльня, де ченцi доглядали за хворими.

"Психо" iз грецької - душа, а значить її лiкування лежить не тiльки в медичнiй площинi, i тому Кирилiвська церква стала певним духовним реабiлiтацiйним центром лiкарнi.

Роман Никифорук, головний лiкар Київської мiської клiнiчної психоневрологiчної лiкарнi номер 1: "Свято-Кирилiвська церква i лiкарня були невід'ємними поняттями протягом двох столiть, вони були пов'язані своїм доглядом за пацiєнтами. Прихожани, батюшка, ходять по iнших вiддiленнях, вiдвiдують самотнiх пацієнтів, причащають, сповiдують. Вони допомагають нам навiть матерiально. За допомогою церкви ми ратифікували нашу лiкарню, облагородили територiю, ми маємо бiблiотеку за допомогою церкви, ми маємо реабiлiтацiйну, психотерапевтичну роботу i я думаю, що церква тут була довгi роки i вона мусить залишатися однозначно".

Сьогоднi Кирилiвська церква належить заповiдниковi "Софiї Київськiй". Служби Божi вiдправляють тут за певним графiком i договором, що передбачає деякi обмеження щодо церковних традицiй, скажiмо палiння свiчок, використання лампад, тощо.

Неля Куковальська, генеральний директор Державного заповiдника "Софiя Київська": "До тих пiр, поки буде вiдповiдальнiсть заповiдника за цю пам'ятку архiтектури, ми не можемо i не маємо права передати ключi. Вони хочуть ключi мати. Також не буває, що одні тримають ключi i розпоряджаються спорудою, а iншi вiдповiдають. Такого не буває. На сьогоднi нi в однiй єпархії не складено того архітектурного, пам'яткоохоронного потенцiалу, якому ми могли б передовiрити цю справу".

Храм i заповiдник тривалий час спiвiснували досить мирно, аж доки постало питання щодо змiни розпорядника Кирилiвської церкви. Запитання, хто буде в домi господарем - церква чи заповiдник - i стало каменем спотикання.

Протоiєрей Федiр, настоятель Свято-Кирилiвського храму: "Була мiжвiдомча комiсiя, на якiй постановили змiнити право користувача, зробити навпаки, щоб була церква, а музей був при церквi .Але їм цього не хочеться, вони хочуть хазяйнувати. Ми ж не наполягаємо, щоб музей був недiючий. Ми тiльки просимо, що юридично церква була закрiплена за нами, щоб нам дали у безкоштовне користування, щоб ми мали право вiдкрити, коли нам треба".

Тарас Андрусевич, журналiст: "Сама практика життя показує те, що охорону пам'яток дуже важко організувати, якщо не охороняти те, що створили тi пам'ятки. Є дуже велика небезпека, що ми перетворимо на музей живий органiзм. Зроблять музей, воно все гарненько пилюкою припаде, буде i температурний режим, i фрески, а живого життя не буде".

Запитання - бути чи не бути храмовi там, де вiн був споконвiку, нинi в Українi стоїть досить гостро. Києво-Печерська Лавра, Почаївська Лавра, Зимненський монастир, i ще десятки монастирiв i церков є визначними архiтектурними пам'ятками, i все ж доки щоденнi богослужiння аж нiяк не позначилися на їхньому станi. Адже будинок, у якому нiхто не живе, порожнiє i руйнується, а церква, позбавлена молитви - втрачає душу.