Лист читача. Чому я не голосуватиму за Ющенка? [ Редагувати ]

Ця стаття була написана спеціально для сайту "Українська правда" у відповідь на заклик його редакції висловлювати альтернативну точку зору, (альтернативну, за словами автора статті Олега Хавича до "прогресуючої на "УП" ющенкофілії"). Проте триденні переговори з редактором "УП" Оленою Притулою призвели лише до визначення фрагментів статті, які не проходять цензуру "Української правди". Проте, за словами Олега Хавича, після того, як майже всі зауваження були враховані, пані Олена відрубала: "У мне немає часу дивитися Вашу статтю і навіть розмовляти з Вами!" То ж до переліку причин не голосувати за Ющенка у автора додалася ще одна: "Якщо його прихильники вже зараз так розуміють свободу слова, що буде після можливої перемоги? Якщо на думку сайту з претензійною назвою "Українська правда" один матеріал, причому підписаний власним іменем, може затьмарити світлий образ "месії" - чи такий уже він світлий?"

Примітка редакції. Матеріал друкується у первісному вигляді без коментарів. Редакція podrobnosti.ua залишає за собою право не поділяти думку автора. Курсивом виділено фрагменти, які, за словами автора, не пройшли цензуру "Української правди".

Замість передмови

Ось уже другі президентські вибори поспіль для мене минають однаково: у першому турі голосую за Мороза, у другому - проти всіх. "Дежа вю" посилюється ще й тим, що люди, які у 1999-му істерично агітували мене за Кучму, зараз не менш істерично агітують за Ющенка. П'ять років тому мені вдалося обійтися лише особистими дискусіями, не вихлюпуючи їх у пресу. Проте тоді агітки на кшталт "хто не за Кучму - той зрадник України" могли з'явитися хіба що у маргінальній галицькій пресі. Тепер же цілком респектабельні видання дозволяють собі назвати всіх, хто не "пісяє окропом" від одного вигляду "месії", попихачами бандитів, хамів та москалів. Тому спробую пояснити тим, у кого помаранчева барва є "предметом психозу" (c"Українська правда"), позицію людей, які за жодних обставин не голосуватимуть за Ющенка.

"Вони брешуть!"

Це гасло "позапартійної кампанії ПОРА!", яка насправді є звичайнісіньким ющенкомолом, можна застосувати як до контрольованих НУ та БЮТ засобів масової інформації, так і до більшості політиків з вищеназваних фракцій. Мені сумно дивитися на шанованих мною "звьозд" (cП.Порошенко) "5 каналу" та читати тексти моїх друзів, талановитих журналістів "України молодої", які змушені виконувати темники штабу Ющенка. Андрію Шевченкові у вечірньому ефірі 31 жовтня навіть соромно було дивитися в камеру, коли він оприлюднював "дані екзит-полу", проведеного конторою Анатолія Матвієнка, згідно яких Віктор Андрійович набрав понад 50% голосів у першому турі.

Правда, самому Ющенкові та його штабним на чолі з Тимошенко та Зінченком соромно вже не було. Вони майже тиждень з усіх трибун щось таке говорили про 51 (55, 60 - персонажі плуталися у свідченнях) відсотків, набраних "месією" у першому турі. А потім тихенько так "з'їхали" на сорок з копійками, і ніхто навіть для проформи не пояснив таку разючу відмінність результатів (про вибачення за брехню вже навіть не йдеться). Якщо перший результат його оприлюднювачі самі визнали неправдивим, то чому я повинен вірити другому, третьому та всім іншим?

Однак все це почалося не зараз. Брехня про "вражаючі успіхи" уряду Ющенка давно викрита його політичними антагоністами, тому немає жодного сенсу докладно на ній зупинятися. Бажаючі можуть звернутися до архівів за 2000-2001 роки газет Михайла Бродського ("Яблуко"), Олександра Зінченка ("Наша газета плюс") чи Юлії Тимошенко ("Вечерние вести" - з кінця січня 2001-го, коли Юлію Володимирівну за мовчазної згоди Ющенка вигнали з уряду і запроторили до в'язниці). Проте тусовка все це й так знає, а бабця з села все одно асоціюватиме Ющенка не з найвищою за останні п'ять років інфляцією, а з вчасно виплаченою за рахунок зґвалтованого бізнесу копійчаною пенсією, яку уряд Ющенка спромігся підняти аж на цілих п'ять гривень...

Проте найбільша брехня Ющенка - це його "порядність" та "моральність". Навчання дочки коштом підконтрольного (а згодом і розваленого) агропромбанку, трьохсотметрова дворівнева квартира в самому центрі Києва і триповерхова "дачка" в найкращих його околицях, літак і машини найдорожчих марок (завбачливо записані на фірми друзів) - і все це на фоні сорока тисяч гривень задекларованих доходів та "дешевих" костюмів (правда, тканина для них чомусь спецзамовленням привозиться з Італії). Історія з "позичанням" півмільйона гривень на виборчу заставу (при кількамільйонних офіційних доходах дружини) взагалі сцена з театру абсурду. А заклики до патріотизму при американському громадянстві дружини і дітей від неї, а вінчання в невідомо якій церкві за умов не розірваного попереднього шлюбу, а цілування з Філаретом при особистому фінансуванні побудови храмів РПЦ, і прочая, і прочая ?..  Але все вищенаведене хвилює мене лише як факт, а не як особиста образа...

13 лютого 2001 як день політичної смерті Віктора Ющенка

Хоча минуло вже понад три з половиною роки, я ніколи не забуду той день, коли Віктор Ющенко разом з Леонідом Кучмою та Іваном Плющем звернулися до українського народу у зв'язку зі спробами "поставити Україну перед великими випробуваннями, втягти її у вир нездорових пристрастей". Причому спробами, зробленими "тоді, коли ми почали виходити з тривалої економічної кризи, коли у народу з'явилися реальні сподівання на краще".

Цитую далі (виділення авторів заяви): "Треба називати речі своїми іменами: проти нашої держави розгорнуто безпрецедентну політичну кампанію з усіма ознаками психологічної війни. Україна і світ ще дізнаються про замовників, організаторів та виконавців, про рушійні сили цього провокаційного дійства. Але всі ми вже зараз бачимо причетність до нього тих вітчизняних політиків і тих політичних сил, для яких не існує нічого, крім власних інтересів та амбіцій, егоїстичних устремлінь і сьогохвилинних очікувань. Вони нагнітають атмосферу істерії і психозу, сподіваючись на цій хвилі розхитати законні державні інституції і будь-що прорватися до влади...

"Чорні" технології не рідкість для сучасного світу з його жорсткими методами політичної боротьби. Але навіть на цьому фоні виділяється своїм цинізмом, зневагою до норм права та моралі те, що діється зараз в Україні - дискредитація державних діячів, політиків та політичних сил, шантажування органів влади, маніпулювання громадською думкою. Сьогодні робиться неприхований розрахунок на введених в оману статистів. Оскільки абсолютна більшість українського народу не відгукується на провокаційні заклики "професійних революціонерів", їм не залишається нічого іншого, ніж апелювати до крайніх, екстремістських сил, до збудженого натовпу, використовуючи його як таран і засіб залякування пересічних громадян зловісними аналогіями. Досить придивитися ближче до їхньої символіки та гасел, до атрибутів, якими обставляються театральні політичні шоу, щоб переконатися: перед нами - український різновид націонал-соціалізму.

Останніми днями з'явився створений невідомо на яких засадах і гучно анонсований "форум національного порятунку". Лідери цього строкатого конгломерату, ображені за власні політичні поразки і провали, справді шукають порятунку. Тільки не для держави, не для нації, а для самих себе - від політичного банкрутства та забуття. А дехто - і від кримінальної відповідальності...

Безумовно, не варто драматизувати ситуацію. У вимірах всього суспільства, його життя ця метушня - не більше ніж мікроскопічні, скороминущі аномалії, і не їм визначати майбутнє України. Але разом з тим не можна не бачити, що намагання розбурхувати вуличну стихію, пускати в хід відверто провокаційні прийоми, за допомогою яких вони хочуть поглибити розкол в суспільстві, підштовхнути владу до силової протидії, створюють реальну загрозу національній безпеці держави. Не слід забувати уроки історії - згадаймо, з чого і як починався фашизм. Ми заявляємо, що в інтересах громадян, суспільства, держави таким намаганням буде чинитися активна і рішуча протидія усіма передбаченими законом засобами. Щодо цього ні в кого не повинно бути жодних ілюзій. Анархія, свавілля і беззаконня не пройдуть!".

Більш ніж певен, що під цим документом Президент і нинішній Прем'єр підписалися б і зараз, особливо після офіційної підтримки "соціалістами" Мороза "націоналістів" Ющенка. Але мова не про це. Насправді "заява трьох" поклала край спробам створити в України справжню опозицію. І жодні пі-ар акції на кшталт створення коаліції "Сила народу" чи підписання меморандуму з СПУ (тим більше, якщо в штабі НУ мало не в обличчя Морозу говорять, що ніхто його виконувати не збирається) не можуть виправити ситуацію. Втрачено головне - довіра між тими, хто домовляється. Повторю те, що до мене вже десятки разів говорили політики та політологи: і розгром акції "Україна без Кучми" у березні, і відставка Ющенка у квітні фактично відбулися 13 лютого 2001-го року.

Жалюгідна брехня самого Ющенка, Плюща, Безсмертного, інших соратників Кучми і Ющенка по владі про те, що текст підписувався не той, а якщо той, то Віктор Андрійович не розумів, а якщо розумів, то помилявся, і т.д., і т.п. - давно стала для всіх очевидною. Як очевидною є зрада Ющенком всіх тих цінностей, які він та його команда пробує зробити підвалинами своєї виборчої кампанії. Жодна людина серед моїх друзів та знайомих, котрі брали участь в протестних акціях 2000-2001 року, і все ж збираються голосувати за Ющенка, не голосуватиме за нього з позитивних міркувань, виключно - як за менше зло. Але все це я вже чув у 1999-му, коли "меншим злом" був Леонід Кучма...

Що було потім - всі добре пам'ятають. Тому прошу не дивуватися, якщо Президент Ющенко призначить керівником МВС генерала Юрія Кравченка (якого публічно називав "чесним офіцером"), головою СБУ - Леоніда Деркача (ефір телекомпанії якого все частіше стає помаранчевим), а "не першою, але й не другою" людиною в державі стане Володимир Литвин ("олюдненння" якого оспівує ющенківське "Дзеркало тижня"). А "справа Гонгадзе" остаточно помре в архівах очолюваної Святославом Піскуном Генпрокуратри (звичайно, цього разу за його затвердження на посаді проголосує вся фракція "Наша Україна", а не 73 нардепи, як у 2002-му)...

Ющенко як гробар Західної України

А тепер про зовсім особисте. Тим, хто мене знає (або принаймні читав мої тексти), добре відомо, що я виступаю за максимально автономний розвиток Західної України. В ідеалі - за створення незалежної західноукраїнської держави і повернення її в сім'ю європейських націй. Кого цікавить аргументація - може звернутися, наприклад, до статті "Західна Україна: провінція чи єврорегіон?" (УП, 20.06.2002) , але зараз не про це. Програми, виборчу кампанію та можливу діяльність на посту Президента України всіх кандидатів я тестую за дуже простим (заздалегідь згоден - дуже егоїстичним) параметром: а як все це відіб'ється на Західній Україні ? Отже, що нам чекати від "чесного комуніста" (c В. Ющенко) Віктора Андрійовича Ющенка?

По-перше, з самого початку його діяльності всі ресурси держави (точніше, ті, що залишаться після розрахунків з соратниками і спонсорами) будуть кинуті на задоволення інтересів тих регіонів, громадяни яких проголосують... проти Ющенка! І нічого дивного тут немає - який сенс покращувати життя людей там, де тебе люблять 90% лише за те, що ти "месія"? Не вірите в таку можливість? Тоді просто проаналізуйте трансфертну та дотаційну політику держави у 1999-2000 роках в тих регіонах, які бодай в першому турі не підтримали Леоніда Кучму! Тому звинувачувати його у надмірному фінансуванні Донбасу можуть лише лицеміри - Президент діяв як досвідчений політик. Немає жодного сумніву, що Ющенко піде стопами свого "політичного батька".

По-друге, єдиною цементуючою ідеєю групи підтримки Ющенка є реванш і помста. Тобто є ще кілька більш продуктивних ідей, які підтримуються тією чи іншою частиною свити (лібералізація економіки, політична реформа, чітка зовнішня політика і т.п.), проте помститися хочуть всі. Показовим є виступ П.Порошенка в ніч виборів на каналі "1+1". Поки йшлося про якісь абстрактні речі, Петро Олексійович досить мляво виголошував виборчі агітки свого кума. Але яким сталевим став його голос, як орлино заблищали очі, коли він говорив про те, що влада "скасовує інвестиційні програми" (читай: для ЛуАЗу, який належить Порошенкові) та "не дає можливості працювати банкам" (читай: порошенківському банкові "Мрія", дві емісії акцій якого суд визнав незаконними). Тобто в разі перемоги кандидата від "сили народу" ця сама сила витрачатиметься на репресії проти конкурентів, причому репресії масові і безсистемні. А оскільки обрáз в Західній Україні, а особливо в Галичині, накопичилося чи не найбільше (одне протистояння з Медведчуком-молодшим та його людьми чого варте !), то наш благословенний край ризикує вчергове стати "випаленою (політичною) землею".

По-третє, я особисто знаю багатьох людей, які в разі перемоги Ющенко стануть можновладцями в Західній Україні. Багато хто з них вже спробував смак влади: хтось ще після перших демократичних виборів у 1990-му, хтось прийшов пізніше. Але завжди результатом їхнього приходу у владні коридори було різке зростання корупції взагалі і розміру хабарів зокрема. Хтось із чиновників на цьому погорів, втратив посаду - і одразу ж, за українською звичкою, став опозиціонером. Тепер вони хочуть реваншу (див. вище). Але крім них, за останні 10-12 років сформувалася ціла когорта людей, які влади не мали ніколи, проте весь цей час дуже хотіли. Вони вміють лише відвідувати партійні збори (найкрутіші - з'їзди у Києві), істерично вигукувати гасла на мітингах і... всім погрожувати. Владі, яка не хоче ділитися владою, - тюрмами, бізнесу, який не хоче спонсорувати їхні маргінальні структури, - санкціями, політичним конкурентам у власному опозиційному середовищі - недопущенням до влади в разі перемоги. Вони не мають жодного фаху, а зазвичай - навіть жодного диплому, не читають книжок (крім агітаційних брошур) та газет (крім партійних та ще безкоштовних рекламних). У цих людей, як правило, нечищене взуття, брудні та м'яті сорочки і поганий запах з рота. Якщо вони прийдуть до влади, яку самі сприймають виключно як санкціоноване право вимагати хабарі, на задоволення їхніх тільки першочергових потреб не вистачить навіть тих мільйонів доларів, які щомісяця надсилають додому західноукраїнські заробітчани...

І на закінчення. Чому я, західноукраїнець, повинен голосувати за людину, якій, за її власними словами, сняться "русскіє бєрьози", яка вболіває за збірну Росії на чемпіонаті Європи з футболу і обіцяє в разі своєї перемоги гарантувати можливості публічного використання російської мови?

Замість епілогу

Мені іноді здається, що значна частина людей, які у 1999-му проголосували за Кучму, хоче голосуванням за Ющенка спокутувати свій гріх. Пані та панове, це роблять у церкві, а не у кабінці для голосування. А тут вибирають не персональне Царство Боже, а колективне майбутнє. Хоча, як і в церкві, чесність і тут важливіша за прагматизм.

А ті, хто все ж проголосують за Віктора Андрійовича, отримають заслужену кару - Ющенка і його команду при владі. Боюсь тільки, що це буде команда "вогонь !"...