Наші повернулись: хто вдома, а кого ще чекають [ Редагувати ]
Зневіра - останнє для тих, хто чекає з полону на близьких. Але рідні бранців та зниклих безвісти зізнаються: очікування знесилює. Вони часто відмовляються від їжі, втрачають сон, зосереджується на пошуках будь-якої інформації про рідну людину.
У наступному матеріалі наші кореспонденти Ігор Левенок і Жанна Дутчак розкажуть про горе людей, чиї рідні зникли безвісти, і про щастя сім'ї, на вулиці якої сьогодні свято! Історії з останнього обміну - далі.
Перші хвилини на рідній землі! Така довгоочікувана мить!
Та все, я вдома! Мамо, я в Україні! Мамо, мамо, я тобі передзвоню скоро, мамо!
Заради цього варто жити й не втрачати надії.
Надіюся, що моя дитина жива...
Їх зустрічають зі сльозами та обіймами. Україна повертає полонених захисників. Перший етап: наймолодші, віком до 25 років. Вузьким коридором хлопців спершу ведуть до лікарів. Сотні людей прибули сюди з різних куточків України. Вони шукають серед звільнених бранців своїх рідних.
Наталія Підвисоцька, мати зниклого безвісти захисника:
Він ще не бачив дитинку, яка в нього народилася. Двоє діток. І от знаєте, як боляче слухати було - сім років, день народження у дитини, а він питає: "Мамо, подзвонімо татові, у мене ж сьогодні день народження". А ми не можемо нічого сказати…
Син Наталії Олександрівни Андрій зник безвісти в листопаді 24-го під Кураховим. Йому – тридцять років. Трохи старший за нього Сергій Руденко. Він воював на Херсонщині, у Кринках. Та за віком вони не потрапляють в умови цього обміну.
Лідія Руденко, дружина зниклого безвісти захисника, голова ГО "Кринки. Шлях додому":
Якщо анонсують, що це обмін до 25 років, а на лівому березі зникало дуже багато хлопців (19, 20, 21 рік). Це наші Кринки. І ми дуже сподіваємося, що, можливо, є чудо, і вони будуть повернуті…
В людській юрбі вирізняється молода дівчина. Світлана приїхала із Сумщини. Розшукує свого нареченого.
Нас познайомили друзі. Ми дуже швидко почали жити разом, усе закрутилося. А потім Олега відправили у військову частину 3029 у Запоріжжя, і ми туди переїхали…
Олег Галушка - молодий офіцер-нацгвардієць рік тому зник безвісти біля села Вербове на Запоріжжі.
Світлана, наречена зниклого безвісти захисника:
Була така інформація, що наче бачили татуювання, і обличчя було знайоме. Але інформація неточна, тому нема підтвердження. - А скільки йому років? - 23.
Після первинного огляду, хлопці виходять на вулицю. Їх обступають родичі зниклих безвісти захисників. Усі в надії, що хтось таки упізнає бодай одне обличчя.
- 32-га бригада, подивіться, будь ласка, уважно! Я вас прошу! - Ні, нікого я не бачив. - Синочку, подивися, ось Влад Горовий. Подивіться! - Не бачив. - А з 25-ки хтось був? Подивися, будь ласка. - Ні, я не бачив…
Валерію – 23 роки. Потрапив у російську неволю в березні 2022-го у Маріуполі. Відтоді нічого не знав про Україну.
Валерій, звільнений з полону захисник України:
Я ж кажу, нам не давали жодної інформації взагалі. А тут нам сказали, що наші вже заходили в Курськ. Красавці, ну, що тут скажеш — красавці…
Маленький промінчик надії з’явився для Світлани. Валерій служив саме в тій частині, що і її наречений.
- Запоріжжя, так? - Я подивлюся… - І ось іще візьміть. - Із запорізьких, може, когось і знаю… - Дякую! Дякую вам!
Сльози щастя в очах тих, чия рідна людина нарешті вдома.
Сергій, дядько звільненого з полону захисника:
Він срочник, пішов ще до цього, потім підписав контракт десантником, пішов у розвідку і потрапив у полон…
Звільнений з полону двадцятидворічний Андрій Біник з Прикарпаття. Його мама, пані Тетяна, в Калуші. У лютому цьогоріч їй надійшла страшна звістка: син під Покровськом зник безвісти.
Тетяна Олександрівна, мама Андрія Біника:
Після того мені подзвонила мама його побратима і сказала: "Ви знаєте, я побачила відео з Андрійком, він у полоні".
Відтоді життя матері стало на паузу. Пані Тетяна перебувала у важкому психологічному стані між надією та відчаєм.
Описати емоції, коли вперше після полону почула голос сина, матері бракує слів.
Я кричала у хаті, бабуся не знала, що сталося. Я кричала: "Андрійко звільнений, Андрійко уже вільний!"
Мабуть, усі сусіди чули… Я тільки коли почула його голос, тоді повірила, що це моя дитина, це його голос…
Сьогодні додому теж повертаються українські захисники, які мають серйозні травми та хвороби. Точну кількість звільнених військових наразі не розголошують з міркувань безпеки.
