Біля Водяного позиції ЗСУ накривали вогнем мінометів [ Редагувати ]

Минулої доби російські окупанти тричі порушили режим тиші. Поблизу Водяного бойовики атакували позиції українських захисників із заборонених мінометів. Неподалік Авдіївки і Лебединського - вели вогонь із гранатометів різних систем, кулеметів і стрілецької зброї. Втрат у лавах ЗСУ немає.

Фіксована лінія розмежування, інколи ворожі обстріли. На Луганщині армійці кажуть така війна виснажує більше, аніж активні бойові дії. Більше про окопне життя наших захисників - у репортажі Ігоря Левенка. 

Луганщина. Передова поблизу Золотого. Нині на цій ділянці тиша, кажуть бійці, втім зайвими ілюзіями себе не тішать. Адже спіймати кулю тут можна легко.

Ігор, військовослужбовець Збройних сил України:

Над головою пролітали і пулі і такое тяжелое и ГП било и РПГ било, а так в принципе в последнее время тишина. Аж не привично трохи.

Бійці розповідають про окопне рутинне життя. Кажуть фронт став об'єктом нерухомості. Фіксована лінія розмежування. Час від часу - ворожі провокації. Так нині армійці називають обстріли. Ні кроку назад, але й жодного уперед. Постійне моральне напруження. Солдати кажуть така війна виснажує більше, аніж активні бойові дії.

В окопах здебільшого молоді хлопці. Доля та історія кожного - вражають.

Я думаю, что идти сажа это осознанный выбор, поэтому жаловаться не стоит.

І хлопці не нарікають. Це Ігор, йому 25. Родом із Харківщини. На війні вже п'ять років. Майже безперервно. Каже, для нього усе почалося в 2014. Коли зустрів свого дідуся. Той повернувся додому з Майдану.

Ігор, військовослужбовець Збройних сил України:

Да, мне дедушка говорил тогда, ти еще повоюешь своё. Я не знаю почему он это тогда сказал, но вот, пожалуйста.

Зброя, вибухи та смерть - це все що парубок бачив, відколи пішов до військкомату. Не раз життя й самого висіло на волосині.

Накрили тогда нас хорошо стодвадцать вторими, как сейчас помню, восем штук подряд прилетело по блок-посту, в п'ятдесяти метрах, ста метрах падали, ну очень рядом.

Тож Ігор не зі слів знає, служба в промерзлих окопах під кулями та снарядами - тяжка й небезпечна. Не кожному під силу. Та хлопець каже його змалечку виховували як захисника. Фізичні труднощі, то дрібниці. Для нього важливо інше.

Главное поддержка, родных, близких, друзей и всей Украины.

А сам боєць сьогодні підтримуватиме національну збірну з футболу у матчі з Францією. І ще футбольний вболівальник має заповітну мрію.

Я надеюсь в ближайшем будущем мне удастся побывать на Донбасс-арене, я помашу там украинским флагом. И слава Украине, донецкий "Шахтер" - чемпіон!