Легендарна Анна Вінтур іде з Vogue після 37 років керівництва [ Редагувати ]
Анна Вінтур іде з посади головного редактора журналу Vogue після 37 років роботи. Про це вона оголосила два дні тому на робочому засіданні. Період її керівництва знавці моди вже назвали історичним, адже Анна Вінтур вчинила революцію глянцевої індустрії.
За досягнення у 2017 королева Єлизавета Друга нагородила її титулом Дами. А Меріл Стріп за роль Анни Вінтур у стрічці "Диявол носить Прада" отримала "Золотий глобус". За що ще памʼятатимуть живу легенду та чому вона йде з посади на піку карʼєри - розбиралася Анна Басова.
Сьогодні ця жінка вкрай рідко зʼявляється перед камерами без сонцезахисних окулярів і вінтажних прикрас. Її улюблений принт для суконь - квітковий, а фасон пальта - ідеально скроєний. Свій власний стиль знавчиня моди описує як "безпечний, що межує з надзвичайною нудьгою".
Та нудьгувати з Анною Вінтур не доводилося ніколи. За 37 років, що вона очолює американську редакцію журналу Vogue, ікона стилю змінила безліч образів. Серед найсміливіших експериментів - одяг у блискітках, сукні-комбінації, відсутність бюстгальтерів і поява на людях у мініспідниці.
Народжена у повоєнному Лондоні, Вінтур змалку була дотична до журналістики та високої моди. Уже в 10 зрозуміла: хоче бути редактором журналу - про це й написала у шкільній анкеті. А в 16, не бажаючи поновлюватися у коледжі після відрахування, заявила: присвятить себе модній журналістиці. Першу роботу за фахом отримала у 21 - у тоді популярному британському виданні про моду Harper's and Queen. І постійно повторювала: Vogue вважає нецікавим і консервативним. І саме тому мріє працювати там, щоб раз і назавжди змінити його концепцію.
Перший поступ до мрії Анна Вінтур здійснила у 85-му, коли їй віддали керівництво британською редакцією. Уже тоді наголосила: її аудиторія - ділові жінки, які зацікавлені роботою та грішми й не мають часу тинятися крамницями.
Зоряний час Вінтур настав у 1988-му, коли її запросили очолити американський Vogue. Саме за її каденції, як заведено вважати серед істориків моди, відбулася революція у глянцевій індустрії. Анна Вінтур ламає традицію поміщати в кадр однотипних білявок.
І вже першу дебютну обкладинку журналу в листопаді 1988-го прикрашає ізраїльська модель Міхаела Берк у дешевих потертих джинсах і топі, розшитому коштовним камінням. До слова, це був перший випадок, коли на сторінках Vogue у принципі зʼявилися джинси.
Відтепер в обʼєктиві камер не лише обличчя, а й тіла моделей. Традиційна фотосесія в студії поступається акценту на зніманні альфреско, тобто на природі та просто неба.
Анна Вінтур першою у своєму журналі почала запрошувати темношкірих моделей.
На початку 90-х редакторка пішла ще далі та порушила столітню традицію фотографування лише жінок. У листопаді 1992-го з обкладинки на читача дивився голлівудський актор Річард Гір із тодішньою дружиною - супермоделлю Сінді Кроуфорд.
За характерний стиль управління Анну Вінтер підлеглі називали "ядерною зимою", бо вирізнялася неабияким перфекціонізмом. А ще не терпіла, коли з нею в усьому погоджувались. Казала: я потребую колег, які зі мною сперечатимуться і матимуть власну думку.
Саме вона стала прототипом для кінострічки "Диявол носить Прада", де легендарну знавчиню моди зіграла голлівудська зірка Меріл Стріп.
За роки очільництва журналом Анна Вінтур зазнавала й чималої критики. Зоозахисники оголосили її своїм ворогом за пропаганду натурального хутра. А ліберальні критики - за ідею елітарності моди, буцімто широким верствам населення це недоступно.
Ще одним її досягненням вважають рекордний друкований наклад - майже півтора мільярда примірників, який зберігся навіть в епоху цифрових технологій. Саме Vogue називають біблією моди, а сторінка реклами в американському виданні коштує понад 90 тисяч доларів.
Покидаючи посаду головного редактора, Анна Вінтур заявила: не йде з видавництва та світу моди загалом. Як головний директор із контенту Condé Nast, компанії-власниці журналу Vogue, вона наглядатиме за всіма її брендами.
