Обстріл під Шумами: пораненим бійцям надали першу медичну допомогу та доправили у госпіталь [ Редагувати ]

Великі втрати на передовій. Четверо загиблих і двоє поранених. Бойовики атакували з важких Заборонених мінометів - наших військових поблизу окупованої Горлівки.

Більше про це розкаже Ігор Левенок, він на зв'язку зі студією. Тож тобі слово, Ігоре.

Добрий вечір, Катю. Так, на жаль, новини з фронту - трагічні. Окупанти вкотре порушили режим припинення вогню та прицільно обстріляли позиції Збройних сил біля селища Шуми. Саме там, де торік восени бойовики вимагали провести інспекцію українських позицій.

Сьогодні противник відкрив вогонь із Заборонених Мінськими домовленостями мінометів калібру 82 мм, станкових автоматичних гранатометів і великокаліберних кулеметів.

В результаті обстрілу, одразу Четверо військовослужбовців загинули, двоє - зазнали поранень. Пораненим бійцям оперативно надали першу медичну допомогу та доправили у госпіталь.

На тепер це вся інформація, яку вдалося отримати від штабу ООС про втрати наших армійців. Відомо також, що на зухвалу атаку ворога українські війська відреагували адекватно. Вдарили у відповідь. Втрати, яких зазнали бойовики, ще уточнюються.

Ну а ми сьогодні були на передовій на Луганщині. І там, на щастя, панувала відносна тиша. Утім, наші захисники не розслабляються, бо тиша ця оманлива. Подробиці пропоную подивитися в моєму матеріалі.

Луганщина. Передова поблизу містечка Золоте. На цих позиціях відносне затишшя. Армійці такий стан називають "ані війни, ані миру". І в тому є особлива небезпека. Тиша - розслабляє, а прилетіти може будь-якої миті. Окопна війна має свої нюанси.

То есть ты как бы не понимаешь, куда оно прилетит, куда попадет, может и на позицию залететь, а может и мимо пролететь.

На позиціях зустрічаємо ось цього колоритного бороданя. Андрій на позивний "Єнот". Не надто говіркий, втім поволі розповідає: на війні від початку п'ятнадцятого. Пішов добровольцем. А в мирному житті працював монтажником висотних робіт.

У мене родина патріотична, мати, батько, я коли уходив батько благословив мене на ето.

Шість років на фронті. На власному досвіді загартований вогнем. Із тіла Андрія лікарі дістали три ворожі кулі. І він знову тут зі зброєю в окопах. Захищає рідну землю.

Попала в засаду группа и мы выдвинулись к ним на помощь. Получил три пули, вынесло часть костей с плеча. Но попался хороший доктор, как папа обо мне заботился все, говорит рука будет работать. Поставили имплант, нарастили кость, воюю до сих пор.

Цей документальний фільм потрапив на екрани у 2018. Відтоді Андрій дослужився до звання "головний сержант взводу". А про своє поранення тепер згадує з усмішкою.

Андрій, військовослужбовець Збройних сил України:

Та ну як, помирать я не собирався, до останнього вірив у те що я виживу.

І тепер Андрій жартує, мовляв, стару з косою й на поріг не пустить. Про свій вік чоловік прямо не говорить, каже: йому за сорок. Та нещодавно став дідусем. Каже, треба ще онука правильно виховати.

Я знаю, що йому розповісти. Що? Про події цієї війни, про те що ми робили, про те що потрібно було робити.

Андрій визнає: війна забирає багато сил, здоров'я не додає, та жага до перемоги не згасає. Бо ж за неї наші воїни віддали вже задосить, аби поступатися ворогові.

Перемога, єстественно, перемога, тільки аби вся Україна цього дуже хотіла, тоді б усе сталося швидше.