Люди виїжджають зі звільнених сіл Харківщини [ Редагувати ]

Зі звільнених на Харківщині сіл - починають виїжджати люди. Часто їх житло - розбите. Та й окупанти, які відійшли, продовжують здалеку обстрілювати село.

Тим, кому ні до кого їхати, влада Харкова дає прихисток і гарячу їжу. Для дітей організували навчання. З людьми працюють психологи. Що пережили люди за два місяці окупації - в розповідях біженців із Руської Лозової.

П'ятикласник Артем вчить математику в приміщенні інтернату, де його прихистили в Харкові. У рідній Цупівці хлопчик був в окупації, тож тепер - і уроки в радість.

Артем, біженець з Цупівки:

Интересно. Два місяця не учився, а тут бац - уроки. Інтересно.

Тут прихистили майже чотири десятки людей з тільки-но звільненої Руської Лозової. Всі вони - виїжджали, як могли, під обстрілами, що летіли в спину. Наталія - рятувалася з сином та паралізованим чоловіком.

Наталія, переселенка з Руської Лозової:

Взяли машину, сказал, выбивать окна, стекла, что хотите делайте, без ключей, без ничего. Сын первый раз за рулем. Спасибо нигде никого не было. На каждом посту плакала просилась ребята, пропустите, муж парализованный.

Алла з Руської Лозової теж потроху обживається на місці тимчасового прихистку.

Тут я уже как бы разместила вещи - это мамины, это мои. Тут будет полочка - это моя, это мамина.

Каже, нарешті спатимуть на ліжках, а не в підвалах. Жінка не виїжджала до останнього, не хотіла лишати маму. Та в останню ніч, після обстрілів від квартири лишилися самі стіни.

Алла, переселенка з Руської Лозової:

На промзону кидали фосфорные бомбы, кидали и кассеты. Мой муж утром пошел, увидел там воронку возле столовой в половину человеческого роста. Потом военные сказали, что это были ракеты с самолетов. И дом содрогался, то есть следующую ночь такую мы бы не пережили. Из квартиры вылетели все стекла и окна. Она стала непригодна для жилья.

Навіть чоловіки після двомісячної окупації не можуть стримати сліз. У селі - розбите все.

Борис, переселенець з Руської Лозової:

Тяжело конечно, все время обстреливали. Ни единого дня не было. Две ночи буквально что не бомбили. А так везде обстрелы, везде. Ну и когда наши зашли сильнее стали обстреливать и начали дома рушиться. Тяжело... Все разбито, как там можно возвратиться... Конечно, хочется домой. Не щадят никого. Это зло. Сколько горя принесли.

Російські солдати грабували будинки й забирали автівки.

Володимир, переселенець з Руської Лозової:

Та творили. Грабили дома. Носили сумками. Если хороший дом, то машина подьезжала. Скидывали все в машину. Если кого-то дома не было то конечно выносилось все.

Борис, переселенець з Руської Лозової:

Машины забирали. Все, кто уехал в россию, не уехал, а их заставили выехать. Машины оставили. Забирали. Именно у моих родственников открыли гараж забрали машину. Набили машину скарбом. А скарб, все подряд у них скарб идет. Забили машину вывезли и все.

Російська армія стріляла по мирному селу. Люди ховалися в підвалі церкви, та руський мир не пощадив і її.

Надія Сєрікова, переселенка з Руської Лозової:

Но мы же думали Бог спасет, возле храма сидим. В подвале. Уже и подвал тот не выдерживает, весь дрожал. Не дай Бог. И мы думаем возле храма не будут бомбить. Они все-равно бомбят. И они разнесли маленький храм в пух и прах. А большой купола все побили уже крест стоит один и другой крест стоит, стекла все повылетали, крыша слетела. Ой ужас, ужас.

У самому селі - люди виживали, як могли. Два місяці без світла і хліба. Ділилися продуктами.

Алла, переселенка з Руської Лозової:

Делились последними картошками, кто что раздобыл, кто что раньше приобрел, закупил. Мы когда выехали в Харьков и увидели дрожжи и свечки, мне казалось, что мы вообще как из другого мира. Для нас это была необходимость, та, которая помогла нам выжить.

Цим людям у Харкові дали кімнати. Постіль. Та гарячу їжу. З ними працюватимуть психологи. А тим, хто захоче, запропонують виїхати в більш безпечні місця.

Ігор Терехов, міський голова Харкова:

У нас есть предложение - где-то передислоцировать на запад Украины. Такие предложения к нам сегодня поступают. Если люди захотят, то поедут туда. Если нет - пожалуйста, мы будем обеспечивать все. Столько, сколько это нужно будет.

Усі ж люди хочуть тільки одного - повернутися додому. Бо навіть під час окупації, під обстрілами, висадили на городах картоплю і посіяли розсаду.