Переселенці з Херсону знаходять притулок під Вінницею [ Редагувати ]

Довга дорога… з дому. Виїхати з тимчасово окупованої Херсонщини - зараз майже неможливо. Російські окупанти блокують виїзд на підконтрольну Україні територію, ганяють із блокпоста на блокпост і - розвертають назад. Утім декому вдається вирватися на волю. Наша наступна історія про переселенку, якій пощастило втекти з окупації.

Ось так на підводі, на велосипедах і навіть пішки. Аби бодай втекти з окупації. Те, що їм вдалося виїхати з Херсону - Світлана Борисівна називає везінням.

Ми з трьома собаками. Ми думали, що взагалі не виїдемо.

Рекс, Хепі і Лакі - таки щасливчики. Залишити їх там, навіть думки не було, каже жінка. Тим паче, що два песики - хворі. Тож шукали водіїв, які б зголосилися взяти і собак.

І знаходили. Утім три спроби виїхати - були невдалі. Російські окупанти годинами маринували на блокпостах, розвертали назад, а інколи і погрожували.

Нам сказали, якщо ви за 15 хвилин звідси не поїдете, ми будем стрілять, розстрілювати машини.

З четвертого разу таки вдалося прорватися. Щоправда, їхали чотири доби. Спочатку на тимчасово окуповану частину Запорізької області. Десятки блок постів. Десятеро - в одному бусі, серед них і сім'я з онкохворою дитиною. Ночувати доводилося в різних селах. З цим допомагали місцеві. Така довга дорога - бо "асвабадітєлі" ганяли з одного блокпоста на інший.

Світлана Черепанова, жителька Херсона:

Кажуть - платіть тисячу пропустимо. Заплатили ми тисячу. Це був і сміх і гріх... - Тисячу гривень? Вони гривні брали? - Да, беруть гривні. Ми їдемо. А вони ж ідуть отут. Я ж кажу і сміх, і гріх. вони на радостях, що вони цю тисячу гривень отримали, загубив автомат, він спохватився, що немає цього автомата, крутиться перелякався, а тоді повернувся назад - валяється на дорозі, вернувся за тим автоматом. Ну вони може п'яні, я не знаю.

Поведінці своїх "колег" на блокпостах дивуються і самі окупанти. Ось нещодавнє перехоплення СБУ.

Наш блокпост нормально. Это соседний начудил... - Понажирались? - Ну да. - На одном перестреляли друг друга, на втором порезали друг друга. Одни начали деньги брать. - Живые или нет? - Я не знаю. - Начали деньги у украинцев трясти? - Да. - Вот ... !!!

Та гроші на блокпосту та обшуки - було не найстрашніше, каже пані Світлана. На четвертий день - біля Пологів вони разом іще з 15 машинами вирішили поїхати об'їзною дорогою. Та колона звернула не туди.

Світлана Черепанова, жителька Херсона:

Ми на цю проссьолочну дорогу як виїхали, а там як чорт із табакерки, вискакують не знаю хто - чи кадировці, чи осєтіни. Вони з автоматами вигнали нас всіх із машин з піднятими руками. Водіїв, стріляють у них над головами автоматами. Забрали у нас телефони, повитягали всі сімки з телефонів, телефони потім вернули. Не провіряли тільки дітей.

На диво, усіх відпустили. Їхньому водію в той же день повідомили про відкритий проїзд через Василівку. Можна приєднатися до колони евакуаційних автобусів з Маріуполя. Та їх вони так і не дочекалися, каже пані Світлана. Тож вже готувалися повертатися в окупацію. Поки мама онкохворого хлопчика не поговорила з медиком на блокпосту. А він - зі своїм командиром. Дві машини - таки тоді пропустили.

На виїзді сидять два бородані, навели автомати на дитину оцю онкохвору, знайшли на кого цілитись - на дитину. Ну а цей врач махнув рукою, що можна пустить. Нас пропустили.

Свої емоції уже на підконтрольній українській території - пані Світлана не забуде ніколи.

Вільно дихать! От саме перше - дихаєш і відчуваєш, що ти дихаєш повітрям.

В самому Херсоні, каже жінка, складна ситуація і з продуктами, і з ліками. Зачинені магазини і аптеки.

Світлана Черепанова, жителька Херсона:

Люди між собою міняються, хтось комусь пластинку, хтось таблетку, хто що може. Масло слівочне було - 500 гривень кілограм, цукор - 100 грн кілограм, яйця - 80 грн десяток. Коли ми вже виїжали - напередодні оце ми виїжали, яйця стали привозить російські, аж із Саратова.

Ціни на м'ясо теж зросли, овочі - вже подешевшали, бо сезон. Та і ті окупанти почали красти.

Світлана Черепанова, жителька Херсона:

Зерно вивезли, а тоді почали овочі вивозити. У фермерів забирали. Вони до фермерів також ідуть, я знаю, що домовлялись - от ти сієш поле, а тоді 70% віддаєш того, що збереш.

Вибухи і перестрілки, каже жінка, в її районі було чути чи не щодня. Бо неподалік вже знаменита Чорнобаївка. Тож цей серіал пані Світлана бачила вживу.

Воно як починає взриваться, все видно. Розбили, вони через время опять туди, їх знову гахнуть. Я не знаю, чим це пояснювать - якесь магічне місце, привлікає їх.

Зараз Світлана Борисівна з племінницею і внучкою - вже тиждень живуть під Вінницею. Хоча її рідні ще досі не можуть відійти від пережитого, тому на камеру не спілкуються. Знайти будинок допомогли волонтери. На цьому дачному масиві живе 20 сімей переселенців з різних міст. Місцеві допомагають усім, чим можуть.

Антоніна Балабан, голова ОСТ "Барський масив", с.Агрономічне:

В нас переважно літні будиночки. Ми постарємся до зимнього періоду наладить повністю, забезпечити опаленням.

Та пані Світлана вірить, що до того часу таки повернеться додому, в український Херсон.

Світлана Черепанова, жителька Херсона:

Додому хочеться... бистріше б осовбодили, дай боже нашим хлопцям здоров'я і сил, щоб вони змогли цю чортівню вигнать.