Обличчя війни: історія про те, як звичайні жителі Чернігова не пустили окупантів у місто [ Редагувати ]

Він без вагань пішов захищати своє місто від російських загарбників. Колишній військовий, підприємець і спортсмен на початку війни знову змінив звичайний одяг на однострій. Ця історія про те, як звичайні жителі Чернігова не пустили окупантів у місто. То ж які вони, обличчя війни?

Мені було рік і 2 місяці, я не ходив, я не вставав з коляски і перший крок я зробив за мотоциклом, коли тато під'їхав на старому "восході", мама сказала: "Ну йди, тебе аж трусить, ти ж хочеш, це ж твоє".

Без бронежелета, каски та автомата, але вже з усмішкою на обличчі. З бійцем тероборони з позивним "Вулкан" я познайомився на одній із розбомблених вулиць Чернігова ще у квітні. І ось через два місяці ми зустрілися знову. Але цього разу, щоб поговорити не тільки про війну, але й про його захоплення.

Позивний "Вулкан", боєць сил територіальної оборони Чернігова:

Моє хобі - це швидка, динамічна, але при всьому цьому, як би це не звучало тафтологічно - безпечна їзда.

Колишній кадровий військовий 12 років тому вирішив кардинально змінити своє життя. Звільнився з лав Збройних сил, придбав швидкісний мотоцикл і разом із другом англійцем почали випробовувати себе на міць. За плечима цих відчайдухів є навіть світові рекорди.

Позивний "Вулкан", боєць сил територіальної оборони Чернігова:

Цього року ми планували поставити 4 національних 2 світових і один міжконтинентальний рекорд і я впевнений на 99 відсотків, що ми б це зробили.

Та свої корективи 24-го лютого внесла війна. Вулкан без вагань змінив байк на автомат і вступив у тероборону. Його слова, про те, як стримували натиск ворога, я згадую ледь не щодня.

15-20 хвилин йде арт обстріл, після цього йде перепочинок. Вони не давали взагалі перепочинку. Я, чесно кажучи, взагалі вже думав, що буде йти повноцінний штурм, тобто заходитимуть колони. Було таке, що валили по 40 хвилин підряд. Тобто тут все горіло, все було задимлене і єдиний варіант вижити було терпіти і чекати що рано чи пізно це закінчиться.

Утім це пекло не закінчувалося більше місяця.

А ці кадри шокували весь світ. Російські винищувачі скинули 5 фугасних бомб на багатоповерхівку. Будівля за лічені секунди перетворилася на братську могилу. Першими, хто кинувся рятувати людей - був Вулкан зі своїми побратимами.

Ми виконували дві функції - рятували людей і тримали далі оборону, щоб ворог не зміг дострілювати тих, хто постраждав в наслідок авіаудару.

Згадуючи той день, чоловік каже, вони не могли вчинити інакше.

В той момент абсолютно не задумуєшся про те, що це небезпечно, що ти так само можеш загинути під цими завалами, задушитися від чадних газів. Ти бачиш людей, які на межі того, що виживуть вони чи ні, і ти робиш все можливе, щоб їх врятувати. І це розмова не тільки про мене, це розмова про більшість тих, хто був разом зі мною.

І вистояти в ці надскладні часи, розповідає боєць, була думка про те, що вдома на нього чекає син.

Позивний "Вулкан", боєць сил територіальної оборони Чернігова:

Я вірю в те, що він мені був посланий господом не даремно і в такі критичні моменти я розумів, що не тільки я думав про свою дитину. Багато тих в кого є діти, вони робили те саме і це давало сили. Давало сили в ті дні, коли не було можливості спати, харчуватися, коли були великі морози.Це наповнювало і це був той стержень, який не давав допустити думок, що ми можемо здатися.