Українській повстанській армії - 80: розмова з хорунжим, якого ледь не розстріляли [ Редагувати ]
З Українською повстанською армією пан Петро пов'язав своє життя ще школярем
Українській повстанській армії - вісімдесят. Незламні, безстрашні, та хоробрі - про бійців УПА і нині ходять легенди. В п'ятдесятих вони наводили неменший жах на росіян, ніж нині це роблять воїни ЗСУ. За що їх нещадно переслідували, а кого впіймали - відразу розстрілювали або десятиліттями гноїли в канцтаборах. Через справжнє пекло радянської каральної машини пройшов і герой нашого наступного матеріалу… Хорунжий УПА - Петро Підлетейчук. В 23 - його ледь не розстріляли, він рік провів в камері смертників, потім десять - у канцтаборах, і ще стільки ж - у засланні. Сьогодні йому девʼяносто два, але він і досі рветься в бій. І коли почалася війна, був перший в черзі до військкомата.
Петро Андрійович зустрічає нас в себе на подвір'ї в гірському селі Хімчин. Впевнена та рішуча хода, міцне рукостискання … Важко повірити, що чоловікові у вересні виповнилося дев'яносто два. Ветеран запрошує нашу знімальну групу в свій "домашній офіс". Тут зберігає і всі свої реліквії. Найцінніша - упівський однострій.
Часто її одягаєте чи лише на свята? - Коли якісь заходи, тоді одягаю. А кашкет постійно ношу, нагадую, бо забуває дехто (сміється), я їм нагадую. Це всьо від УПА. Це всьо упівські медалі.
З Українською повстанською армією пан Петро пов'язав своє життя ще школярем. Виконував для повстанців різні дрібні завдання - збирав інформацію, розклеював листівки та розвішував українські прапори по селу. Розповідає, визвольним рухом тоді були охоплені мільйони людей.
Це мій земляк "Червоний", кущовий провідник. А це сотенний "Білий". А це з Верховини "Кечер". – Це все ваші побратими? - А багато із села хлопців? - Сорок два загинуло моїх земляків.
Підтримувати повстанців продовжив і за студентства. І цим швидко привернув до себе увагу НКВДистів. Тож залишив навчання - і університетські підручники замінив на автомат.
Петро Підлетейчук, хорунжий УПА:
То армія без держави була, армія була, але держави не було.
В лавах УПА займався просвітництвом, мав звання хорунжого та псевдо "Спартак".
Петро Підлетейчук, хорунжий УПА:
Коли йшов я мав книжку італійського письменника. "Спартак" є така книжка, я мав то із собою, і провідник подивився і ..будеш Спартак. І всьо. Так вийшло. Ми цікавилися всім, не такі як тепер дехто - холодильник і більше нічого не цікавить. А тоді цікавилися всім, історією. Я за одну зиму у криївці прочитав 60 книжок.
З криївок, каже, він з побратимами-повстанцями не виходили по декілька місяців. Їжею та всім необхідним їх забезпечувало місцеве населення. Так, як нині це роблять волонтери для ЗСУ.
Петро Підлетейчук, хорунжий УПА:
Люди то все робили, все люди, за те їх і вивозили в Сибіра, помагали люди всьо, купували, приносили, хлопці заказували то то.
Але на початку п'ятдесятих хорунжого Спартака, а разом із ним ще дві сотні повстанців, арештували. Чекістам їх здав один із зрадників. НКВДисти викрали його сім'ю і так змусили піти на співпрацю. Минуло багато років, каже ветеран, а методи в росіян ані трохи не змінилися.
Петро Підлетейчук, хорунжий УПА:
Вони переодягалися, мали зрадників по одному, йшли - вбивали людей, що це ніби робили ми. Таке робили як тепер роблять. Вони брешуть, обманюють, вбивають таких як от жінок, насилують. Пройшло всімдесят років з того часу і знову ця орда вдерлися на нашу землю. І повторяють те саме, що робили тоді з нами.
Частину затриманих повстанців чекісти розстріляли на місці, решту заґратували. Під слідством у камері смертників Петро Підлетейчук просидів майже рік, а далі був суд і вирок.
Петро Підлетейчук, хорунжий УПА:
Розстріл дали зразу всім. Потім нас звідти перевезли на Лукʼяновку, кожного окремо по камерах одиночки. І там ми чекали 3-4 місяці, кожного вечора збирали і виводили і розстрілювали. Мені ніколи не було страшно. І ні тоді, і ні тепер. І навіть у смертних камерах, коли нас судили на розстріл всіх. Я собі знав - розстріл то розстріл, хвилина, забувся і тихо.
Єдине, за що тоді хвилювався, каже Спартак, що рідні так і не дізнаються, що з ним сталося. Але якраз йшов 53-тій - і помер Сталін. В країні розпочалася так звана "відлига".
Розстріл замінили на двадцять п'ять років концтаборів.
Петро Підлетейчук, хорунжий УПА:
Нас було там 60 чоловік, 7 нам замінили на 25, 5 і 5 - 35 років, а тих всіх решта розстріляли.
Роки проведені в концтаборі - ветеран згадує із жахом.
Петро Підлетейчук, хорунжий УПА:
Гонили на роботу голодних в снігу, люди вмирали з голоду, виганяли на мороз і там тримали по годині. А там мороз по 40-50 градусів.
Із 25-ти років в концтаборі в Норильську упівець відсидів лише десять. Скоротити термін, каже, допомогла – "амурна" справа. На нього поклала око дочка начальника концтабору, а це не сподобалося її залицяльнику-чекісту. І той постарався якнайшвидше відіслати суперника подалі. Але повернутися в рідний край Петру Андрійовичу дозволили лише через вісім років. І вже вдома - щотижня КДБбісти "тягали" його на допити.
Петро Підлетейчук, хорунжий УПА:
Мені приємно, що наша справа не пропала. Наша кров не даром пролилася. Не даром. Прапори під якими ми воювали нині є державними прапорами. Вітання Слава Україні воно було лише в УПА, і сьогодні воно на всю країну звучить.
Успадкували українські бійці від УПА ще й незламність та безстрашність, каже ветеран. Тому рашисти їх так нині і бояться.
Петро Підлетейчук, хорунжий УПА:
Упівець приймав присягу бути вірним до кінця, і живим не здаватися ворогу, вони були до кінця тверді, вони не здавалися в полон, вони билися до послідного. Упівський досвід перейшов в нове покоління і ЗСУ в тому числі,полк Азов, Карпатської січі героїчно захищають нашу землю. І так само гинуть як і ми тоді гинули. Але вони стоять твердо
Пан Петро каже, очікував, що росіяни нападуть. Адже знищити українців вони намагаються вже не одне століття. Вкрали нашу історію, а тепер замахнулися і на державність. Коли в лютому почалася велика війна, не міг всидіти дома і пішов проситися в ЗСУ.
Петро Підлетейчук, хорунжий УПА:
Я ходив на воєнкомат, а вони кажуть: ти своє вже відвоював, йти до хати (сміється).
Замість нього на фронті нині боронять Україну його син та онук. Як батько і дідусь, каже пан Петро, він за них хвилюється. Але ще більше пишається … Адже вони продовжують його справу. І впевнений - нарешті поставлять в ній жирну крапку.
Петро Підлетейчук, хорунжий УПА:
Україна була, є і буде. І щоб вони не робили, перемога буде за нами. Як би там не було. Бо інакше нам виходу немає.
