У благодійному фонді Одеси організували дитсадок для переселенців [ Редагувати ]

В Одесі офіційно перебуває майже 51 тисяча внутрішньо переміщених осіб. Останніми тижнями в місті в середньому реєструють до 1 000 людей щодня. Найперше питання, яке хвилює переселенців - житло. А далі - оформлення документів та пошук роботи.

Щоб допомогти батькам маленьких дітей робити це спокійно, на базі транзитного центру благодійного фонду організували дитячий садок для маленьких переселенців. Таким чином не тільки дають прихисток родинам, що втекли від війни, а й допомагають їм адаптуватись до нового життя.

Выбирайте себе морковку. Все выбрали морковку? Это - мой молоток.

За одним столом діти з усієї країни ліпитимуть зайця з глини. Дехто з малюків не може одразу пригадати, звідки приїхав до Одеси.

З України.

Разом з батьками діти втекли з Херсонщини, Миколаївщини, Харківщини, Донеччини. Кожен, попри малий вік, бачив багато страшного. П'ятирічний Вадим лише місяць, як вибрався з Херсону з мамою та бабусею. Сім місяців провів в окупації.

Ольга Долженко, переселенка з Херсона:

Було таке, що на дитину наставив автомат, і затвор. Дитина стояла, дивилася, він з мамою був. Каже: "мама, а що він в мене буде стрілять?" Свєта стояла, каже; "мама, я тільки стояла та плакала". А второй подошел и опустил автомат.

Тепер родина живе у транзитному центрі благодійного фонду. Тут отримали дах над головою, харчування та відчуття безпеки. З Вадимом працюють психологи та лікарі. А головне - дитину є з ким залишити: у центрі працює щось середнє між дитячим садком та школою. Тож мати та бабуся мають час адаптуватися. Насамперед - оформити всі потрібні документи.

Ольга Долженко, переселенка з Херсона:

Це спасіння, да. Везде очереди: і ВПО, ООН, - везде очерди. Він не хоче нікуди йти, а мені і оставіть ні з ким. А я оставили - і спокійна, що дитина під наглядом.

У Ганни п'ятеро дітей. До останнього залишалися у рідному селищі на Харківщині, бо не мали грошей на евакуацію. Нарешті, завдяки волонтерам, таки вирвалися з окупації. Жінка каже: були в розпачі, коли дісталися одеського вокзалу з дітьми, речами та собакою. Але протягом години їх забрали до транзитного центру. Тут живуть уже місяць. За потреби, малих доглядають вихователі та педагоги, яким батьки довіряють.

Ганна Бочарникова, переселенка з Харківської обл.:

А я езжу, вот, мы делаем ребенку паспорт. Я оставляю. По началу, конечно… чужие люди, как-то. А потом: садик, школа, прихоит учитель. Вот, у меня трое 1, 2 и 5 класс - и 14 лет, в 9 классе. Она сама занимается онлайн, а остальные детки - с учителем.

Для цих людей дитячий садок за місцем проживання - це шанс влаштувати життя на новому місці.

Вікторія Сєдова, переселенка з Бахмута:

З мужем ходим. Может быть устроимся на роботу. Будем искать. Жильє ж теж надо, щоб десь жити, за щось жити.

Проживання в транзитному центрі комфортне, але тимчасове. Це можливість підготуватися до подальшої подорожі за кордон, або знайти помешкання в Україні...

Світлана Ваннік, керівник транзитного центру:

Это разгрузить, это найти рботу. У нас есть юристы, которые помогают трудоустроиться. Мы уже трудоустраивали. И ребенок действительно здесь занят, это - все бесплатно для таких детей.

Вихователька Тетяна - теж переселенка з Донецької області. Каже: евакуйовані діти приїздять у стресі.

Тетяна, вихователь:

Бывают - капризничают, бывает. Боятся остаться без мамы. Но потом все, все нормализуется. И они немножечко оттаивают.

Відволіктись необхідно і дітям, і дорослим. Одеська художниця Катерина Щадріна проводить у дитячому центрі творчі заняття.

Катерина Шадріна, художниця:

Моя задача просто создать атмосферу, в которой было бы хорошо и детям и всзрослым, причем, хорошо - вместе. А вот уже эффкт терапии случается, потому, что всем хорошо.

Малювання, ліплення, навіть ювелірна справа. Допомагають дітям повернути відчуття контролю над життям. Особливо корисна робота з глиною, переконує викладач художньої школи Ольга.

Ольга Нікітіна, викладачка Одеської художньої школи:

Он отвлекается от привычных занятий в плоскости и создает реальный мир, который окружает его в объеме. И это состояние конструкции объема дает ему такое отвлечение, от всего. Глина дает ощущение того, что он инструмент, и работает в пространстве так, как работал бы Бог.

Звісно, війна вже наклала відбиток на роботи цих дітей.

Тут солнышко и автобус. А тут - торнадо. И еще, вот, танки.

Але навіть страшні картинки чи фігурки - це терапія.

Це маска чумного доктора. - Це ти на Хеловін? - Да. - Будешь лякати? Так.

Олександр Макаров, викладачка ювелірної справи:

Детям нужен куда-то выход их страхов. Вот, мальчик почему делает - потому-то когда делает такое страшное, как бы борется со своими страхами, которые у него были во время войны. И девочки любят какую-то работу ососбенную. Когда видят, что сделали что-то особенное, им становится приятно. Это - своеобразная арт-терапия.

Діти вже встигли потоваришувати. Але скоро вони роз'їдуться. Родина Вадима з Херсону планує лишитися якнайближче до дому.

Ольга Долженко, переселенка з Херсона:

Дальше не хочеться їхати, тому що Херсон рядом. Чекаємо, поки освободять.