Вижив після одночасної детонації 84 мін: історія сапера [ Редагувати ]

Він втратив на війні зір і частково слух, проте зберіг надію побачити перемогу. Хоч і в переносному сенсі. Історія українського сапера Владислава Єщенка вражає. Він вижив після одночасної детонації вісімдесяти чотирьох мін. Владислав заново вчився ходити, говорити та орієнтуватися у просторі.

Нині, окрім справ побутових, таких, як: приготування їжі та прибирання - боєць вправно веде блог у соцмережах, де з гумором та оптимізмом розповідає про власне життя без зору. Як тяжке поранення підштовхнуло чоловіка до нового життя та почати допомагати іншим, хто через війну теж втратив змогу бачити. Далі у нашому наступному матеріалі. 

Поранення було при виконанні бойового завдання, було розмінування протипіхотної міни.

Темрява і майже повна тиша. Це все що пам'ятав, як отямився після коми Владислав Єщенко. 2014-го, коли почалася російська агресія проти України, йому було 16. Ще ходив до школи у рідній Горлівці. але вже тоді вирішив: боротиметься проти ворога. Долучився до волонтерської організації з пошуку вибухонебезпечних предметів. Розміновував звільнені від окупантів території. Коли почалося повномасштабне вторгнення, пішов у ЗСУ.

Владислав Єщенко, сапер, ветеран російсько-української війни

Я пішов добровольцем до 104-го батальйону оборони Бахмута, де став також сапером інженерно-саперного взводу.

Поранення зазнав у серпні 22-го.

Владислав Єщенко, сапер, ветеран російсько-української війни

Було розмінування протипіхотної міни, і момент ізоляції, коли було про ізольовано 84 міни самоліквідації, одна з мін призвела до детонації усіх 84 у цей момент.

Боєць втратив зір і частково слух. Не впасти духом і навчитися жити заново, тепер уже у суцільній темряві допомогли рідні.

Валерія Єщенко, дружина ветерана російсько-української війни:

Влада прооперували на слух у 22 році десь зимою, тоді він лежав буквально три дні в лікарні, я приходила до нього, розповідала якусь історію, він недочував якесь слово, я йому писала пальцями на колінці, і напевно, хвилин 10 ми розбирали якесь слово. - Так, було і таке, я не розумів якісь звуки, букви вчився заново слухати, було складно….

Вони разом пережили найскладніший період у житті. І за рік після поранення Владислава побралися.

Владислав Єщенко, сапер, ветеран російсько-української війни:

Було дві пропозиції: перша була одразу після поранення, ще в шпиталі коли я був, я отримав поранення 9 серпня, а 19 прийшов до тями, після коми 31 серпня зробив пропозицію у кріслі колісному на території госпіталю, а потім за рік зробив офіційну пропозицію як це повинно бути із квітами, з обручкою.

З моменту поранення минуло понад два роки. Сьогодні Владислав намагається жити повноцінним життям, з побутом теж здебільшого справляється сам. Хоча зізнається, буває непросто.

Владислав Єщенко, сапер, ветеран російсько-української війни:

Медична реабілітація тривала понад 4 місяці, а соціальна реабілітація триває і досі

Владислав Єщенко заснував власний благодійний фонд для підтримки воїнів, що втратили зір на війні. Мріє, щоби якомога більше побратимів змогли побачити перемогу на власні здорові очі.

Владислав Єщенко, сапер, ветеран російсько-української війни

Однією з головних цілей, головною метою було знайти сучасну технологію з відновлення зору, зараз моя благодійна організація має міжнародні меморандуми по співпраці з інститутами, наприклад, інститут Мігеля Ернандеса в Іспанії, у якого є біонічне око під назвою "Картивіз", ми слідкуємо за технологіями, які повинні повернути зір тим, хто віддав його, коли захищав нашу батьківщину. і це дуже незабаром.

Владислав робить усе, щоби привернути увагу суспільства до потреб людей з інвалідністю. І сам веде активний спосіб життя. Уже цієї неділі братиме участь у "Першому безбар'єрному марафоні", який відбудеться у Києві.

Реєстрація на дистанцію в 1 кілометр у "Першому безбарʼєрному марафоні" триватиме до 20 вересня включно. За формою: https://forms.gle/3irb4Wr7TY3MxSv47

Валерія Єщенко, дружина ветерана російсько-української війни:

- Ми навіть готові трішки пробігти, і я навіть думала на реабілітації ми скандинавською ходою ходили на резинці кріплення, і я думаю, якщо нам дадуть резинки, я причепила собі на руку, він - собі, ми змогли б пробігти небагато, але змогли б...