Обстріли не зупиняються: як виживає Нікопольщина [ Редагувати ]
Нікопольщина потерпає від ударів російської армії. Понад пів сотні атак за добу дронами-камікадзе. Через обстріли половина населення громади вже виїхала. Тим, хто залишається, допомагають благодійники від міжнародних організацій. Про життя на прифронтовій території розповість Олена Мендалюк.
Нікопольщина. В одному з населених пунктів видають гуманітарну допомогу.
Люся – жителька с. Вищетарасівка:
Крупи є, олія, цукор, борошно...
А ще м'ясні консерви, боби та макаронні вироби. Під час видачі пакунків населення просять не скупчуватися в одному місці, а журналістів не вказувати населений пункт, бо безпекова ситуація тут складна.
Олег – житель с. Вищетарасівка:
Гупає кожен день — дрони, артилерія. Замітили таке, що як немає в нас інтернету, тоді дрони звідти не літають. З іншого боку, дітям немає як подзвонити.
Пан Олег каже, що сьогодні забиратиме і за себе, і за сусідів. Звідси до його села чимала відстань, не всі змогли приїхати.
Олег – житель с. Вищетарасівка:
Сусіди такі, як я. Там жінки самотні живуть. Усі на пенсії, в основному пенсіонери. От я сьогодні буду 26 штук брати.
Вищетарасівська громада розташована на березі колишнього Каховського водосховища, з протилежного боку - окупанти. Тому і гуманітарну допомогу видають у віддалених селах, безпека людей перед усім.
Староста Вищетарасівської селищної ради:
Наша громада знаходиться частково в зоні активних бойових дій, частково в зоні можливих бойових дій. Але скрізь, майже по всій громаді, були прильоти. Прилітає дуже часто, обстрілюють дронами, артилерією, "Градами".
Раз на місяць жителям громади привозять продуктові набори. Їх родині вистачає на кілька тижнів.
Тетяна – жителька с. Вищетарасівка:
Вистачає. У якийсь момент усе одно щось докупляється, бо ж не їси одне й те саме. А так вистачає.
І навіть попри постійні обстріли люди продовжують обробляти городи.
Люся – жителька с. Вищетарасівка:
Садимо, все садимо - городи, все ми робимо. Ми не виїжджали тоді й тепер сидимо. І діти в нас сидять, і внуки сидять - усі в нас сидять. І будемо сидіти, куди ми дінемось?
І виїжджати поки не планують.
Тетяна – жителька с. Вищетарасівка:
Страшно, люди бояться - таки ж війна. Але будемо сподіватися, що все закінчиться. - Чому ви не виїжджаєте? - Родина не відпускає.
Вищетарасівська громада вже три роки перебуває під обстрілами російської армії, за цей час деякі люди все ж покинули рідні домівки. Тим, хто залишається, допомагають міжнародні організації.
Староста Вищетарасівської селищної ради:
Допомагають. Попри всі труднощі з фінансуванням допомагають усе одно. Люди отримують продуктові набори та будівельні матеріали, тобто підтримка є.
