росіяни щодня обстрілюють Оріхів: як виживають люди [ Редагувати ]
Щодня окупанти гатять і по прифронтовому Оріхову та прилеглих селах. Утім, попри небезпеку, люди до останнього відкладають рішення про евакуацію. І наважуються на переїзд лише після того, як ледь вижили. Докладніше в сюжеті.
На броньованому автомобілі поліціянти прямують з Оріхова до Малої Токмачки. Село за кілька кілометрів від лінії фронту і цілодобово потерпає від ворожих обстрілів. Звідти правоохоронці мають евакуювати 84-річну пенсіонерку, яка залишилася одна у розбитій хаті. Сина пані Марії, Олександра, кілька днів тому вбили росіяни. Чоловік їхав до сусіда, аби допомогти йому залатати пошкоджений обстрілами будинок.
Прилетів ФПВ-дрон по мотоциклу, на якому їхав її син. Син загинув на місці. Син доглядав за своєю матір'ю. Зараз у зв'язку з тим, що вона маломобільна і доглядати нема кому, провели з нею бесіду, вона погодилась виїхати до родичів у місто Запоріжжя.
А це вже прифронтовий Оріхів на Пологівщині. За два з половиною роки повномасштабної війни окупанти знищили у місті всі комунікації та не залишили жодної вцілілої будівлі. Багатоповерхівки, в яких зруйновано цілі під'їзди та приватні будинки, що розлетілися на друзки й каміння, - буквально на кожному кроці. Ворожі канонади тут ніколи не вщухають.
Володимир Прохорцев, пожежний рятувальник ГУ ДСНС у Запорізькій області:
Обстановка не дуже хороша, прилітають і "Гради", і артилерія, 152-гі та дуже багато чого, КАБи прилітають.
Ще одне лихо для оріхів'ян - пожежі, що спалахують після обстрілів. По сухій траві та за допомогою вітру вогонь швидко розповсюджується навколо.
Володимир Прохорцев, пожежний рятувальник ГУ ДСНС у Запорізькій області:
Дуже багато пожеж у нас в останні зміни було, по 10-15 виїздів. Будинки, літні кухні, гаражі, трава, ще і встигаємо воду розвозить людям.
Боротися з вогнем рятувальникам допомагають і самі містяни.
Юрій, житель Оріхова:
- А рятувальники вам добре допомагають? - Ну, не отказують. Ми на пожар викликали їх, приїхали, добре зробили. У нас на сусідній вулиці горіло, приїхали, научили нас робить хлопавки, ми поробили хлопавки тепер такі як у них, щоб не все ж водою тушиться.
Людей в Оріхові залишилося небагато. Більшість місцевих - пенсіонери, які попри будь-що відмовляються покидати рідні домівки. Підтримують містян рятувальники. Щоразу привозять людям воду та хліб. Ось якраз розвантажують черговий гуманітарний вантаж.
Хлібчик дуже добрий, ми сіли й буханку з'їли.
До останнього відкладала рішення про евакуацію і 72-річна пані Людмила. Втім майже тиждень тому все ж таки погодилася виїхати з Оріхова. У цій двоповерхівці, що на околиці міста, пенсіонерка мешкала сама та доглядала за покинутими тваринами.
- Щас будем евакуйовуваться. - Не знаю. Мене не отпускають. - Хто? - Тварини.
У квартирі пенсіонерки вибито усі шибки, бо її будинок вже не раз потрапляв під обстріл. Тут вже давно немає світла, води та опалення. Тож обігрівати оселю взимку літній жінці було б вкрай важко. З переїздом їй допомогли поліцейські.
Людмила, жителька Оріхова:
Нема нічого, нема нічого, внучечки, окна он баба позаклеювала. Як виходить. О боже, стрілять начінають.
Тимчасово пані Людмила оселилася в обласному центрі. Втім є серед оріхів'ян і такі, хто виїхав і, попри небезпеку, все одно повертається до рідного міста. На запитання "Чому?" люди відповідають ось так:
- Додому, дуже хочеться додому. - А ви звідки? - З Оріхова.
