У Черкасах пройшла акція на підтримку полонених і зниклих безвісти [ Редагувати ]
Попри розморожений процес обміну військовополоненими в російському полоні досі перебувають тисячі українців. Деякі чекають повернення з 22 року, та країна-агресорка відмовляється їх повертати.
Щоб нагадати про долю бранців, щонеділі у великих містах збираються близькі та рідні на акції "Полон вбиває". Репортаж із Черкас.
Так пообіді кожної неділі звучить центр Черкас. Вже традиційно рідні полонених та зниклих безвісти військовиків шикуються вздовж дороги, щоб нагадати суспільству про жахливу долю своїх синів, братів, батьків та чоловіків.
Пані Оксана свого сина, морського піхотинця 36 бригади, чекає ще з квітня 22 року. Дмитро Крупенко потрапив у полон у Маріуполі. Жінка отримала від нього лише два листи. Щоразу, як проводять обмін, мама з надією чекає, що син буде серед звільнених, та росіяни не квапляться віддавати героїв Маріуполя. Нині Дмитро теж не повернувся.
Оксана Захарова – мати полоненого військовослужбовця:
Обмін дуже малий стосовно Маріупольського гарнізону… Надія була дуже сильно велика на цей великий обмін. Вчора повернули з Маріуполя двох морпіхів… Учорашній день.
Це кадри завершального етапу великого обміну тисяча на тисячу, який відбувся сьогодні. Додому повернулись 303 наші захисники. 70 із них оборонці Маріуполя, але сина пані Оксани росіяни не звільнили і тепер. Та попри це рідні та близькі радіють за всіх, хто зміг повернутись з того пекла…
Ці оплески присвячені сину пані Наталі. Про те, що його нарешті обміняли, жінка дізналася просто під час акції. І зараз на її обличчі замість сліз горя - сльози радості. Цієї новини вона чекала майже два роки.
Наталя Сіренко - мати звільненого військовополоненого:
Це класна новина… - Вибачте, а він у вас безвісти зниклий був? - Ні, полонений. - Ще не дзвонив? - Ні. Сказали телефон біля себе тримати. - Я вас вітаю. - Дякую.
Якщо рідні полонених хоча б знають про долю своїх близьких, то родини зниклих безвісти живуть лише надією з'ясувати хоч щось. Захисників із таким статусом із кожним днем війни більшає, а рідні все глибше поринають у безодню розпачу, болю та постійних пошуків …
Керівництву 25 велике вітання за те, що не сприяєте спілкуванню з рідними, а рідні мають самі шукати… Ви керівництво чи ви нелюди? Я поважаю нашу владу, я обожнюю нашу країну, я - великий патріот… Але я хочу знати, де він.
Наталя Савинська не пропускає жодної акції. Вже майже два роки шукає хоча б якусь інформацію про свого чоловіка, він зник безвісти під Кліщіївкою. Немов за соломинку вона тримається за факт, що іноді безвісти зниклі військові перебувають у ворожому полоні, і росіяни просто не подають їх у списки…
Наталя Савинська – дружина безвісти зниклого військовослужбовця:
Я коли подавала в Міжнародний Червоний Хрест, то мені жінка сказала: "Вірте, є тут такі випадки, що треба вірити до останнього". Так що віримо, надіємося.
Саме віра та надія виводить цих людей на акцію "Полон вбиває". Кажуть: проводитимуть їх аж допоки останній захисник не повернеться додому.
