Психологічна реабілітація: як ветерани АТО знайшли себе у мирному житті [ Редагувати ]

Покалічені війною морально та фізично. Бійці, які тікають від пекла війни, і при цьому не можуть знайти себе в мирному житті. Величезна проблема, про яку говорять нечасто. Це психологічна реабілітація бійців. Адже поки в нас немає державної програми допомоги - а відтак, кожен боєць реабілітує себе сам. Хтось - ламається.

Наша Ірина Баглай знайшла тих, хто не зламався. Далі історія про тих, кому війна понівечила тіло, однак зміцнила дух.

Сила духу і міць тіла - це кадри з "Ігор Героїв". І перший виклик, який сам собі кинув Сергій Прядка після важкого поранення та ампутації ноги. І перша перемога - над собою.

"Ми всі маємо відчувати два види болю: біль дисципліни і біль жалкування. Різниця лише в тому, що біль дисципліни важить грами, а біль жалкування важить тонни", - говорить Олександр Терещенко, заступник начальника Академії патрульної поліції з соціально-гуманітарних питань в Києві.

Цією цитатою американського бізнесмена, автора книг про самовдосконалення Джона Рона - Олександр Терещенко розпочинає заняття. Він виховує курсантів поліцейської академії.

Обидва наших героя - Сергій та Олександр - знають, що таке нестерпний біль. Обидва добровольцями пішли на фронт.

Бойовики протитанковою ракетою підбили авто, коли Сергій та медик Наталя Хоружа евакуювали поранених. Від ворожого обстрілу їх не захистив навіть червоний хрест на кузові. Наталя загинула. А Сергія лікарі витягли з того світу.

Рік по тому Сергій знову за кермом. Інвалідний візок змінив на автомобіль із ручним керуванням.

"В мене ліва трохи робить - якщо дуже екстрена буде ситуація, то я різко на тормоз натисну, хоч я рукою звик уже все", - говорить Сергій Прядко, ветеран.

Донецький аеропорт, 15 жовтня. Черговий бій у новому терміналі. Бойовики кидають гранату в бік кіборгів. Десантник Олександр, не роздумуючи, хапає її та намагається відкинути.

"Я нічого не розумів, це автоматично все", - говорить Олександр Терещенко, заступник начальника Академії патрульної поліції.

Олександр рятує побратимів, але граната розривається в нього в руках. Далі - лікарня Мечнікова і ампутація обох рук. Каже, тоді не зламатися допомогла підтримка:

"Здавалось, мене зустрічали як людину, яка світ врятувала. Один хлопчик передав гроші - збирав собі на ноутбук і сказав: "передайте дяді Саші на руки", а один з США українець збирав на іграшки, передав". - розповідає Олександр Терещенко, заступник начальника Академії патрульної поліції.

Олександрові виготовляють протези, він виходить зі шпиталю. Далі - реабілітація. І вже скоро чоловік сам стає опорою для інших.

"До мене почали звертатись хлопці з меншими пораненнями і дивувались - як це я тримаюсь. І я зрозумів, що я вже не можу себе десь розслабити", - говорить Олександр Терещенко, заступник начальника Академії патрульної поліції.

Історію свого нового життя - життя після поранення - Олександр виклав в книзі "Життя після 16-30" - часу, коли в його руках розірвалася граната. Ці оповідання - порятунок для інших, і реабілітація для автора.

"Кожен має, в першу чергу, шукати сили в собі", - зазначив Олександр Терещенко, заступник начальника Академії патрульної поліції.

Та справжнім поштовхом для Олександра став дзвінок з поліції. Коли його запросили на роботу.

"А ось коли Жуков подзвонив і запропонував сюди, то я почав з себе - я щоранку сам заправляю ліжко руками, ногами, зубами, але жодного разу я не залишаю його не заправленим - це одна моя маленька перемога за день", - розповідає Олександр Терещенко, заступник начальника Академії патрульної поліції.

Підтримка своїх, волонтерські програми, протезування коштом благодійників - це те, що не давало зневіритися пораненим бійцям. У процес реабілітації нарешті підключилася й держава, запрацювали міжнародні проекти. Але й зараз, на 5 році війни - кількість тих, кому потрібна психологічна допомога, перевищує можливості центрів.

"Звернулися більше ніж було передбачено програмою", - говорить Ірина Фріз, міністр у справах ветеранів.

Цього тижня парламент дав добро на створення реєстру ветеранів. Наступний крок, який ініціює міністерство - комплексна програма профілів усіх військових і супроводження їх від початку служби.

"На тому етапі міністерство у справах ветеранів має чіткий психологічний профіль військовослужбовця ветерана і, відповідно, має чітке розуміння - яку саме допомогу, в який саме час, за якою програмою і в якому комплексі ми маємо надати нашому захиснику", - зазначила Ірина Фріз, міністр у справах ветеранів.

Після перемоги на "Іграх Героїв" - у Сергія нова мета. І через біль він прямує до неї... верхи:

"Доброго ранку! Санич, ми вже їдемо".

Двічі на тиждень Сергій тренується у кінно-спортивному клубі. Свого вершника Хортий відчуває, ледве той встигає заїхати на територію. Спираючись на милицю Сергій йде до стайні, в його кишені завжди є яблука та морква:

Привіт, мій хороший, привіт. Зачекався?"

Перший помічник - тренер Катерина. Вони познайомилися, коли Сергій проходив реабілітацію за програмою "іпотерапії".

"Методом проб та помилок ми досягли надзвичайного результату. Тому, що в них дуже гарний такий тандем. Зараз пристібнем підпружку", - говорить Катерина Ткач, тренер Сергія.

На манежі Сергію жодних поблажок - він виконує повну програму тренувань. Через ампутовану ногу важко втримати баланс, постійно тягне ліворуч. Тож Сергій майже дві години змушений напружувати всі м'язи тіла.

Ніколи не здаватися. Це - головний принцип, якому навчає своїх курсантів Олександр. А для тих хто, так і не закінчив курс - в коридорі Академії облаштували дзвін із гільз. Ідею запозичили у американських морпіхів.

"Якщо ти здаєшся, подумай - через що ти тримався до цього".

З оптимізмом дивиться у майбутнє своїми півтора ока. Це слова, якими завершує свою книгу Олександр.

"Я згадую про свою інвалідність коли треба бронь квитка брати. Ну, немає квитків, а інваліди першої групи мають бронь і по посвідченню - тоді я згадую, коли дістаю це посвідчення. В любому стані можна жити і жити щасливо", - говорить Олександр Терещенко, заступник начальника Академії патрульної поліції.

Навіть попри біль, каже Сергій. Саме тут він забуває і про війну, і про своє понівечене тіло. І знаходить себе. Тепер у планах Сергія чергова перемога - вже на паралімпійських іграх.

"Шанси? Шанси в нас є! Тільки якщо буде допомога держави, приватних людей і тільки тоді ми зможемо. Бо кінний спорт - це дуже коштовне міроприємство, а пара-спорт кінний - це ще в два-три рази дорожче", - говорить Андрій Пономарьов, директор кінно-спортивного клубу.

Якщо у команди все вдасться - Сергій стане першим олімпійським пара-вершником в Україні.