На Донбасі продовжується окопна війна [ Редактировать ]

На позиціях українських армійців побував наш кореспондент Ігор Левенок. Далі його репортаж із передової. 

Околиці Авдіївки. Наші солдати кажуть: ранок сьогодні видався надто неспокійний. Російські найманці ніяк не вгамовуються.

"Чуємо, що десь там за кількасот метрів відбувається бій, тож працювати на передових позиціях військові нам поки не дозволяють. Кажуть треба перечекати".

Щоправда, такого дня, коли тут зовсім не стріляли, українські солдати не пам'ятають. Ворог постійно вдається до провокацій. Гатить зі стрілецької зброї, а днями бойовики вдарили керованою ракетою. Двоє наших бійців загинуло, троє - зазнали поранень. Вдень місцевість прострілюють снайпери.

"Да конечно может, днем как раз нормально, вот это стреляют, чтобы кто-то вилез ответку начал давати и снайпер резко. Они ж так и делают".

Ближче до обіду стрілянина поволі вщухає. І ми прямуємо до "нульових" рубежів.

"Зараз вони окопуються, відкривали по нам вогонь, а тепер риють, копають і строять собі нові позиції".

Триває виснажлива окопна війна, яку часто називають перемир'ям. Утім, прагнення до миру з боку супротивника наші бійці не помічають. Навпаки.

"Наблюдаем перемещиние техники, як техніка заводиться і переміщається, стрілковим по нам работають, дашкою. - А це що? - Це простріл, може вони кого замітили", - говорить Руслан, військовослужбовець збройних сил України.

Тож, швидким кроком, а деінде перебіжками наближаємося до окопів.

Колись тут було селище дачників. Зараз навкруги апокаліптичний пейзаж. Жодної вцілілої споруди. Усе простріляне і розбомблене. Вулицями блукають безпритульні пси. Солдати в укриттях. Ворожі кулі подекуди прошивають мішки з землею та цегляні стіни.

"Серйозний калібр, над головами просвистіло, ну слава богу обійшлося".

"Люди работали никого не трогали, а тут началось все вот это".

Юрій. Йому 27 років. Знає цю місцевість як свої п'ять пальців. Бо ж родом з Авдіївки, колись тут відпочивав, а тепер в окопі. Захищає Україну від початку війни на Донбасі. І лише іронічно посміхається, коли чує як російські пропагандисти лякають його земляків карателями та бандерівцями.

"Приехал домой, а оно ж там все свистит и летает, ну я поехал в военкомат. Мать говорит мне что-то не то, ты наверное. Я говорю, да мама, я контракт подписываю. Она мне сказала: синок, тебе видне".

У Юрія це вже третій контракт, і залишати службу він не збирається. Аж поки в його рідному краї не запанує мир.