Маски та антисептики: хто має платити за безпеку школярів [ Редагувати ]

Спалах коронавірусу у школі на Вінниччині. Вже наступного тижня середні та старші класи Павлівської загальноосвітньої школи переведуть на дистанційне навчання до 11 вересня. Оскільки двоє вчителів лікуються від COVID-19, ще у двох недугу підтвердили протягом останньої доби, а в сімох - висока температура.

І це при тому, що масками, дезінфекторами та антисептиками школи повинні бути забезпечені. Але хто за що має платити? На кого держава поклала цю відповідальність і чи не стане цей випадок на Вінниччині лише початком?

Прозорі захисні щитки для вчителів. Антисептики. Серветки. А ще - безконтактні термометри і маски. Це - необхідне шкільне карантинне приладдя. Та хто за нього платитиме? Батьки?

У нашій школі нічого не вимагають.

Чи держава?

Олена Яковенко, заступниця начальника управління освіти департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради:

Цифри підрахувати дуже складно.

Та підрахунки влади такі: маски купують батьки.

Пять масок нужно на неделю.

Решту речей для карантинного навчання має придбати школа. Гроші на це виділяють з місцевих бюджетів. Та це - теорія. Навіть у столиці є школи, де все переклали на батьків.

Наталія, мати школяра:

Школа забезпечена засобами захисту за рахунок батьків. Батьки купують і дітей забезпечують.

В уряді кажуть: так не має бути. На рахунках місцевих бюджетів 8,5 мільярдів гривень. Тож за ці кошти і мають купувати дезінфектори і термометри. Та знову ж таки, це в міністерській теорії. А на практиці - грошей на місцях бракує.

Тетяна Острікова, економічний експерт:

І вони зовсім не передбачалися на початку 2020 року, що за рахунок цих коштів місцевих будуть фінансуватися потреби шкіл на засоби захисту і на антисептики. Перекладати на місцеве самоврядування ці видатки - не є правильним. Виходить так, що центральна влада самоусувається. Це не зовсім коректно.

До того ж була збільшена освітня субвенція, яка зараз становить майже 80 млрд гривень. Але навіть ці обіцяні гроші не дійшли на місця. За даними Держказначейства, приміром, на нову українську школу дали лише 30% субвенції.

Ми в Дніпрі. Місто - у "зеленій" зоні, але всі школи мають працювати в карантинних умовах. За поріг школи батькам ані кроку.

Тетяна Овчарова, бабуся школярки:

Не жалуемся. Все что нужно для карантина все есть. Ничего мы не сдавали. Все уже было в классах.

За дотриманням обмежень стежать учителі. У коридорах - санітайзери та відерця для використаних масок - вони у кожному кабінеті та у вбиральні. Діти у масках лише на перервах, учителі - увесь час. Дирекція школи каже: жодної копійки з батьків не брали.

Марина Шевченко, директорка школи № 69 м. Дніпра:

Є дезінфікуючі засоби, є миючі засоби, антисептики для обробки рук. Усі ми забезпечені, і забезпечив нас Департамент гуманітарної політики.

Скільки на це пішло грошей з міського бюджету, - не кажуть. Запевняють, підрахувати - складно, бо закупівля триває.

Олена Яковенко, заступниця начальника управління освіти департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради:

Наприклад, мила рідкого каністри, по 5 літрів понад 13 тисяч було закуплено. Дезінфікуючих засобів для підлоги, наприклад, банка на тисячу таблеток це більше 5 тисяч. Можу сказати, що на перший період школи забезпечені. І на даний час у бюджеті зарезервовано 15 млн грн.

Але фінансова ситуація освітян у різних регіонах різна. І в деяких - грошей нема. Тому виникає запитання: чому на засоби індивідуального захисту кошти мають брати з освітньої субвенції, а не з коронавірусного фонду, в який заклали більше 65 мільярдів гривень? Але чомусь спрямували їх не на боротьбу з COVID-19.

Тетяна Острікова, економічний експерт:

Левова частка пішла на цікаву таку статтю, зовсім не корона вірусну, як будівництво доріг. Також близько 8 млрд пішло на соціальну підтримку. Також велика частина (кілька мільярдів) пішла на доплату поліцейським і найменша частина пішла на доплату медикам і закупівлю тестів для лабораторій і якогось обладнання. І це є свідченням того, що фінансування заходів по протидії коронавірусу у своїй більшій частині перекладено на місцеві бюджети.

Та наскільки вистачить коштів у місцевих бюджетів? І чи не буде так, що фінансовий карантинний тягар ляже на міцні батьківські плечі?