Без комп’ютерів і інтернету: школярів Індонезії відправили на дистанційне навчання [ Редагувати ]
Дистанційне навчання без комп'ютерів та Інтернету. Тисячі школярів в Індонезії через карантин змушені навчатися вдома. Щоправда, більшість не має ані техніки, ані доступу до мережі. Тож діти самі заробляють на можливість навчатися.
Уже два місяці Анвар з друзями збирають сміття. Щодня - кілограм пластику. "Здобич" відносять на так звану Wi-Fi-станцію - там відходи продають на перероблення, а виторг слугує оплатою за інтернет. Тож Анвар, як і інші "збирачі сміття", користується мережею безплатно.
Дімас Анвар Путра, школяр:
Для мене збирати сміття - це просто добра справа. А безплатний інтернет на додаток - взагалі чудовий бонус.
От тільки на забавки часу немає. Доступ до мережі надають не більше ніж на три години. І навіть не щодня. Тому що в Індонезії інтернет - дорогий. Тож на таких станціях обсяг даних обмежений.
Інг Соліїн, власник Wі-Fі-станції:
Проблеми в нас з'являються наприкінці місяця, коли вичерпується ліміт мегабайтів. Тому цього тижня скористатися нашими послугами дозволяємо тричі - щоб придбаного обсягу вистачило до кінця місяця.
У таких умовах навчаються тисячі дітей по всій Індонезії. У кращому разі - з мобільним телефоном і хоч інколи з Інтернетом. Через епідемію школи зачинилися й перейшли в онлайн-формат. Як нову реальність втілити на практиці - нагальне питання для школярів.
Дафа Махеса Судірман, школяр:
З дистанційною освітою складно. У нас на родину один телефон, тому мені рідко вдається ним скористатися. Комп'ютера немає.
Ще один варіант розв'язання проблеми запропонувала ось ця волонтерська організація. Їздять у віддаленні села, надають у користування ноутбуки, телефони і Wі-Fі-роутер.
Абдул Манаф, очільник організації "Шкільні волонтери":
Коли уряд вирішив, що школярі мають навчатися дистанційно, ми дізналися, що багато хто не має такої змоги. Особливо в сільській місцевості. Щоб допомогти школярам, ми забезпечуємо пересувні точки доступу.
Кожен селище на своєму маршруті волонтери мають змогу відвідати раз на тиждень. Та для людей це вже краще, ніж нічого. За офіційними даними, в Індонезії Інтернет є лише в кожній шостій оселі.