Робота за кордоном: про що варто знати українським заробітчанам [ Редагувати ]

Позиція МВФ - зрозуміла: як то кажуть "вранці гроші - ввечері стільці". Але якщо фонд готовий чекати на реформи та економічне покращення, то українці - ні.

Тільки в сусідній Польщі працює понад 2 мільйони наших громадян. І більшість - не офіційно. А щоб виїхати на заробітки дехто готовий на все. Кілька днів тому польські прикордонники затримали понад сотню українців із фальшивими документами.

На що готові йти заробітчани, аби потрапити в омріяну Європу? Скільки мільйонів українців піднімають економіки інших держав? І як змінила ситуацію пандемія?

Ось так от раби заходять в автобус - кожен має бейджик з собою: вихід на поле через сканер, сходження з поля - через сканер, здача - через сканер так само.

Вот в таких условиях люди переодеваются, обедают здесь - все в грязи, ступить негде, сесть негде толком, еда тоже в грязи валяется, на столе - как в свинарнике.

Економічні біженці.

Похавали ось ми, сімейна пара - втрьох живемо, такі умови: у нас тут і продукти і одяг - он, зверху, сохне посуд.

У жахливих умовах працюючи по 12 годин на день.

Якщо хтось по своїй дурості чи безпам'ятству, чи ще причині зійшов з поля - тоді день не зараховується.

Замість імен - номери.

Зараз я представлюся, біля серця тримаю бейджик - 612!

Кріпацтво - з власної волі.

Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування:

Загальна цифра скільки українців працюють за кордоном десь від 3 до 5 мільйонів людей.

Відверто вам сказати: руки опускаються, розумію, що жити потрібно, потрібно родину утримувати, дітей годувати, але дуже важко.

Польський кордон. Від початку пандемії тут уже немає звичного натовпу туристів. Але є вони. І це зовсім не про каву у Відні.

Для когось цей 50-метровий коридор між двома країнами - шлях до омріяного європейського життя, для інших - відчайдушна спроба заробити копійку.

Владислав, житель Сум:

Вперше їдемо, до цього працювали на будові - теж в Україні, за кордон їдемо вперше - спробувати, подивитися.

Владислав та Максим - із Сум. У сувору зимову погоду їхали до кордону понад добу. У Польщі хочуть заробити на житло.

Владислав, житель Сум:

Інших варіантів немає. Заробити у нас в місті практично не реально. Заробити на речі, на їжу, платіжки, на житло - просто не реально. Це і хліба треба не їсти - тому і їдемо.

Таких історій тут - тисячі.

Андрій, заробітчанин:

Колись працював водієм-експедитором у Львові, була зарплата така, десь 9 тисяч, то було 2-3 роки тому. Потім прийшла пропозиція поїхати в Польщу на заробітки. Десь близько 30 тисяч гривень.

А його поїздка розтягнулася на 20 років. Від початку двотисячних Микола займається перевезеннями. Зараз уже в самого шість фур. Каже: карантин сильно вдарив по бізнесу. Доходи - впали.

Микола, підприємець:

На 50% впали, а оренда не зменшилась, плата не зменшилась, оплата водіям не зменшилась, навіть просять, щоб підіймали. Вартість солярки не зменшилась - так і живемо "щасливими".

Щороку тих, хто хоче повертатися крізь ці ворота, дедалі менше. Українці лишаються за кордоном.

Томаш Богдевич, генеральний директор компанії з міжнародного працевлаштування:

Год-два года назад 30-40% заявляли, что хотят остаться на два-три года больше. Теперь этот процент вырос примерно около 50% - то есть, половина заробитчан, которые приезжают к нам, уже декларируют, что они хотят остаться в Польше надольше.

Лише офіційно у Польщі зараз працюють понад мільйон українців. Справжнє число щонайменше удвічі більше. Інші - їдуть у Чехію, Італію, а хтось і досі в Росію.

Стол, стульчик, холодильник, даже есть микроволновка.

Не все так погано, каже харків'янин Андрій. Але прямувати в Європу, надівши рожеві окуляри - не варто. Він з дружиною щойно повернувся із перших заробітків у Польщі. Збирав меблі, а потім - телевізори на фабриці.

Андрій Зеленський, заробітчанин:

Зачастую 90% украинцев едут работать по 10-12-14, кто-то 16 часов - для того, чтобы что-то заработать.

Але навіть не працюючи без відпочинку, більшість заробітчан може розраховувати на гідне життя. І річ не лише у зарплаті, а в соціальних можливостях:

Андрій Зеленський, заробітчанин:

С минимальной зарплатой в три тысячи злотых, 2800-3000 тысячи - через 3-4 года наши украинцы берут кредит, ипотеку. Там намного больше возможностей для человека, который не обладает какими-то специфическими знаниями или исключительными возможностями.

Це була моя мета - знайти роботу за кордоном.

Її історія геть інша. Ані рабської праці, ані хостелів, де по 15 людей у кімнаті. Яна - хімік. Вона займається реєстрацією ліків. Працювала в Україні, а якось просто розмістила резюме на європейському сайті. Тепер уже рік вона у Брюсселі.

Яна Таш, спеціалістка з реєстрації лікарських засобів:

Тут, у Європі, дуже чітко виражений середній клас. І навіть якщо ти не займаєш якусь топову позицію, ти все одно можеш собі дозволити купити машину, подорожувати по світу.

З нами Яна затримується не надовго. Сьогодні - вихідний. Тож у Яни - чергова подорож.

Яна Таш, спеціалістка з реєстрації лікарських засобів:

Наприклад, у тебе дуже важкий робочий тиждень - ти собі в п'ятницю заліз в інтернет, купив квитки на поїзд у будь-яку сусідню країну, дві години - і ти в Амстердамі, або ти в Парижі, або ти в Кельні.

Хто ж залишається в Україні? За останніми даними нас уже 37 мільйонів. І фактично кожен десятий - будь-то збирач меблів чи професійний хімік - заробітчани.

Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування:

Ми фізично вимираємо. Якщо сюди додасться від'їзд українців, які залишаться за кордоном назавжди, хоча б додатково 500 тисяч - це несе дуже серйозний виклик для майбутнього нашої держави.

Олексій Позняк, заступник відділу міграційних досліджень Інституту демографії:

Після 2014 року негативні риси трудової міграції починають переважати. Це в першу чергу нестача спеціалістів. Крім того, посилилась міграція за рахунок молоді. Довгострокові навряд чи повернуться, вони вже вжилися в суспільство тих країн, де перебувають.

Хотів би, щоб була гарна відповідна робота, щоб можна було працювати - я, жінка працювала, щоб діти ходили в садочок, щоб дуло краще в Україні. Але як воно буде - не знаю. Поживемо, може щось на краще зміниться.