Вихованці львівського притулку для дітей-сиріт чекають на своїх рідних [ Редагувати ]
У цьому притулку за три місяці знайшли прихисток понад 100 сиріт
Що зробила війна із психоемоційним станом дітей, важко навіть уявити. В особливо важкому становищі опинилися діти-сироти, або ті, хто з різних причин позбавлені батьківського піклування. Адже в критичні миті панічного страху та відчаю їм не було до кого пригорнутися, щоб відчути себе захищеними.
У львівському притулку, де зараз перебувають вихованці з інших закладів країни, історії дітей вислухала Вікторія Балицька.
16-річна Наталя із Лебедина, що на Сумщині, вже може усміхатися. Вона у відносній безпеці у львівському притулку. Коли почалася війна, дівчина спала у кімнаті в гуртожитку педагогічного коледжу.
Наталя Федченко, переселенка з Лебедина:
Ми всі в стресі, всі кричимо, всі плачемо, всі ми спустилися в підвал. І ждали поки дадуть команди.
Війна - стала другим ударом долі для Наталі. А перший - позбавлення матері батьківських прав. Перші 10 днів війни дівчина просиділа у підвалі з такими ж сиротами. Піклувалися про них викладачі які, ризикуючи життям, приносили їжу.
Наталя Федченко, переселенка з Лебедина:
Нам хліб приносили свіженький. Але тоді бомбанули іменно в хліб, в пекарню. І вони прям з дому каструлями брали варили із дому приносили.
10-річна Катя із Попасної теж зараз у притулку. Її матір у шпиталі. Дівчинку війна застала на вулиці - вона йшла по їжу для домашніх тварин.
Катя Гуслиста, переселенка з Попасної:
Ну у нас были козы, коты и собака. Котов у нас было пять сначала, потом четыре стало, вот. У нас были козленята маленькие и у нас был еще кролик.
Коли довелося їхати з дому, собаку просто відпустили на вулицю, а котів забрали сусіди - пригадує Катя. І дуже сумує за тваринами, вони часто сняться дівчинці.
Катя Гуслиста, переселенка з Попасної:
Ну я хочу до них. Додому повернутися, подивлюсь як там, потім піду до котів, домой.
Катя пам'ятає лише, що дорога до Львова здавалася нескінченною. А от Наталя ніколи не забуде свого відчаю під час евакуації.
Наталя Федченко, переселенка з Лебедина:
Багато автобусів розстріляли, багато затримали, багато не пустили. Я боялася. І ми їхали в нікуди. Ми не знали куди ми їдемо.
У цьому притулку за три місяці знайшли прихисток понад 100 сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. І хоча зараз тут чути сміх, це глибоко травмовані діти.
Світлана Гаврилюк, завідувачка притулку:
Коли почалася сирена. Тривога була, і дитина стала дивиться на мене, дитина якій 12 років, став хлопчик на мене дивиться і кричить, і ми не можемо його зупинити. В нього в очах жах, він трясеться. Ти його горнеш, ти його тулиш, а він не розуміє де він є навіть.
Дітей доводилося емоційно відігрівати. Але допомоги психолога потребують і вихователі, бо дитячі трагедії просто рвуть душу.
Світлана Гаврилюк, завідувачка притулку:
Перша категорія дітей коли були батьки, були родичі, які сходили з розуму. Вони не витримували по дорозі, які їхали за кордон. І родичів або батьків забирали у психіатричну лікарню. І дітей залишили нам. Дзвонить мама і каже я посадила в поїзд свою дитину. Її прийміть ту дитину. Бо я не можу їхати. І ми приймали дитину, а через кілька днів приїжджала мама з меншою дитиною, віддавала мамі, казала беріть спасайте, бо я вертаюся назад, бо там йдуть дії воєнні. І мати верталася назад.
За частиною дітей все ж приїжджали родичі. Такі миті тут - ставали святом. Та вихователі вірять, що рано чи пізно знайдуться рідні більшості дітей.
Володимир Лис, керівник Служби у справах дітей Львівської обласної військової адміністрації:
Поки до кінця війни, батьки дітей може воюють, батьки дітей може під завалами, можливо десь шукають, десь до пам'яті приходять. Тому станом на сьогодні про влаштування дітей в сім'ю на постійне виховання не може йти мова. Я вірю, що за всіма дітьми приїдуть батьки, або ми їх найдемо.
І діти теж вірять, що Україна переможе, а вони стануть щасливими.
Наталя Федченко, переселенка з Лебедина:
Війна скінчиться, все буде добре ми переможемо. Далі я поступлю вище в університет або тут, буду навчатися паралельно, може знайду якусь роботу. Може знайду собі пару.
За час війни Львівщина прийняла понад тисячу сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування. Усіх їх оточили піклуванням та теплом.
