Пошук роботи: до яких труднощів готуватися переселенцям [ Редагувати ]
В Івано-Франківському центрі зайнятості - потік відвідувачів.
Життя з нуля. Через війну розпочинати все заново нині змушені мільйони українців. На новому місці, знайшовши прихисток і дах над головою, перед більшістю переселенців постає ще один виклик - робота.
Де і як її шукати? До яких труднощів треба бути готовими ? І чи вдається влаштуватися за фахом? Дивіться далі в сюжеті.
В Івано-Франківському центрі зайнятості - потік відвідувачів. Серед них - чимало переселенців. Харків'янин Вадим розповідає: на Прикарпатті вже третій місяць, і весь цей час - намагався знайти роботу за фахом. Раніше працював менеджером із постачання сантехніки.
Вадим, переселенець із Харкова:
Кожен день продивляюся всі оголошення в інтернеті, залишаю резюме. Поки що це не привело до якихось позитивних моментів. Наприклад, по сантехніці вакансії за місяць я не бачив жодної.
Вадим ходив і по підприємствах, і по магазинах. Але або місця не було, або зарплата - мала. Сподівається заробляти бодай п'ятнадцять тисяч гривень.
Вадим, переселенець із Харкова:
Хочеться зрозуміти ринок Івано-Франківська. Бо він трішки відрізняється від сходу. Нема такого великого підприємства, щоб ти прийшов: ось у нас є робота, тут ти можеш працювати.
Вікторія Максимів, заступниця директора Івано-Франківського міського центру зайнятості:
Самостійно пробують шукати, але у зв'язку із тим, що вони не знають міста, не знають роботодавців, не знають до кого звертатися і тоді приходять до нас, ми пробуємо, стараємось їм допомогти.
Хоча це і не просто. Адже в області, як і у всій Україні, нині вакансій мало. В базі даних центру - лише тисяча пропозицій. Для порівняння - торік було вдвічі більше. Та ринок праці вже почав оживати, кажуть фахівці. Пропонують зараз здебільшого робітничі спеціальності - продавців, касирів, швачок, водіїв, офіціантів, покоївок, кухарів.
Ольга Шевчук, заступниця директора Івано-Франківського обласного центру зайнятості:
Багато людей, які приїжджають, вони хочуть працювати згідно із своїх посад. Багато менеджерів зі збуту, менеджерів із персоналу, менеджери управителі, бухгалтери. Є і відповідний рівень зарплати, на який вони не погоджуються. Це не секрет, що у нас нищий рівень у нашій області рівень зарплати, ніж у тих областях, звідки вони приїхали.
За час війни в центри зайнятості звернулося майже дві з половиною тисячі переселенців. Працевлаштувати вдалося лише чотириста.
Вікторія Максимів, заступниця директора Івано-Франківського міського центру зайнятості:
До прикладу, влаштовували і сантехніків, і слюсарів, і сестер медичних, і швачок.
Ірина - одна з тих, хто роботу знайшов. Працює в кафе. І ця робота, каже жінка, геть не схожа на ту, що вона мала в рідному Маріуполі. Більше двадцяти п'яти років пропрацювала на "Азовсталі"… Пройшла шлях від простої робітниці до керівника зміни на залізничній станції.
Ірина Савченко, переселенка із Маріуполя:
В мої обов'язки входило керувати процесом подачі вагонів під вигрузку, а також під нагрузку. Під моїм керівництвом були бригади, які працюють на потягах, ті, хто їх обслуговує, в цілком майже сто двадцять чоловік.
Що у Івано-Франківську навряд чи знайде роботу за фахом - Ірина розуміла. Адже на Прикарпатті немає металургійних комбінатів. Втім, це не єдина проблема...
Ірина Савченко, переселенка із Маріуполя:
Багато місць я обійшла, куди хотіла устроїтись на роботу, але коли дізнавалися, що ми приїхали, кажуть: то ви не на довго, сьогодні тут, завтра там. І не дуже хотіли брати до роботи.
Ірина звернулася за допомогою до центру зайнятості.
Ірина Савченко, переселенка із Маріуполя:
Я розуміла, що треба заботитися про дитину, в мене дочка 8 років. Тому з першого дня я пішла до центру зайнятості і сказала, що готова на будь-яку роботу, яка є. І буквально через два тижні мали дали адресу цього кафе. Сказали, що там треба помічник на кухню. Ну то шо кажу, раніше варила сталь, тепер буду варити борщі.
Ірина каже, хоч до такої роботи і не звикла, але головне, що зараз може забезпечити гідне життя своїй сім'ї.
Ірина Савченко, переселенка із Маріуполя:
Це важко, але я знаю ради чого я це роблю. Ради того, щоб моя дитина мала те, що їй потрібно. Щоб я мала свою гідність. Я дуже сподіваюсь, що це тимчасове, і колись в мене буде та робота за фахом, в яку я вкладу всі свої знання, набуті за стільки років. І буду приносити користь в більшому об'ємі.
