Місто-герой Чернігів: як живуть люди у регіоні після звільнення від рашистів [ Редагувати ]

У Чернігів я приїхав майже одразу після звільнення регіону. Тоді місто було сірим і знелюдненим. А околиці ворог знищив майже повністю. Я знову поїхав у передмістя Чернігова, село Новоселівку. Аби показати вам - ЯК воно змінилося. Мій репортаж - далі.

Зазвичай йде 15-20 хвилин артобстріл, після цього йде перепочинок. Вони не давали взагалі перепочинку. Я вже думав, що це буде повноцінний штурм, тобто зараз колони будуть заходити.

Масовані артобстріли і авіабомбардування. Постійний вогонь на знищення.

Між 6 і 7 поверхом в неї загинули одразу син з невісткою і троє онуків.

Переповнені лікарні, сотні поранених і сотні вбитих.

Скинули на нас три чи чотири касетні бомби. Це було за лічені секунди. Ну ми сина прикрили, я по нозі получив. Кум за мною одразу тільки захропів і все, нема.

Я ніколи не думав, що буду знімати війну в Україні, а тим більше, в моєму рідному Чернігові. Це просто жахливо те, що я побачив.

Але Чернігів - вистояв. Місто не здалося під натиском окупантів. Найбільше постраждало передмістя. Саме тут точилися найзапекліші бої. Після деблокади у квітні першим я відвідав село Новоселівку.

Олександр Васильченко, кореспондент:

Мені дуже складно уявити, що могло зробити ось цю воронку і таких вирв у цьому приватному секторі десятки. Ви просто подивіться, що рашисти зробили з цим приватним сектором. Будинки всі зруйновані вщент.

За п'ять місяців село змінилося. Вирви від авіабомб закидали будівельним сміттям. Деякі обійстя почали відновлювати. Втім є будинки, від яких залишився лише фундамент і димар. На одній із вулиць мене зустрічає пані Наталя.

Жінка каже: і хотіла б повернутися додому, та нема куди. Через маленький дворик заходимо в приміщення. Випаленими кімнатами йдемо далі.

Наталія, жителька села Новоселівка:

Один онук тут жив, а це ось тут невістка і син. Тут перегородка стояла. А це дитяча. Тут онучка і онучок

Жінка розповідає: в цьому будинку жили в шістьох. Тепер змушені юрмитися у родичів. Волонтери розібрали сміття і обіцяли допомогти з відбудовою. Втім коли це буде, каже Наталя, невідомо. Натомість волонтери на подвір'ї поставили вагончик. І навіть меблі дали. Тож, жити можна.

Втім і це краще, каже, ніж сидіти під обстрілами в погребі:

Ось тут 6 чоловік нас тут спало. Тут сусідка спала. Там у тому, син ще один у мене є. Нас 8 чоловік у цьому погребі спасалося.

На згарищі власної оселі Ніна згадує, як з сім'єю потрапили під вогонь.

Ніна, жителька села Новоселівка:

Я чую: в ушах шумить і чую голос – "мамочка, роднінькая, у мене ножки нема". Я почала мацать, бачить не бачу, в очах темно. Намацала доньку. Начала потроху відкривати очі з себе згрібати шивер, з неї згрібати шифер, я дивлюся - а в неї в нозі дирка.

Дівчину вдалося врятувати, втім, попереду у неї складні операції.

Ніна, жителька села Новоселівка:

На ножці на цій один пальчик відрізали, тепер. Думали врятувати інші пальці, а вони всі подроблені, нічого не вийшло, треба відрізати ставити протез.

Під час мого першого візиту у Новоселівку я познайомився з донькою пані Просковії. Саме вона мені тоді і показала, де ховалася її мама від ворожих снарядів.

Олександр Васильченко, кореспондент:

Тут ще залишилося трохи води, свічки, щоб освітлювати приміщення. Тут і тут лежанки, щоб спати. У цьому невеликому погребі 15 людей 15 діб рятувалися від смерті.

Ховаючись у погребі, пані Прасковія сильно захворіла. Рятувати маму приїхала донька. Найбільшої шкоди завдали авіабомби, розповідає жінка.

Просковія, жителька села Новоселівка:

Там же три бомби і там бомби і від хвилини навіть стіною ось так йдуть. - Руйнація в будинку була дуже велика? - Руйнація в основном криша і по хаті валялось усе: двері, тут був хаос от такий.

Частково будинок допомогли відновити волонтери.

Тим, хто не в змозі відновлювати житло, допомагають бригади робітників, які сформували на біржі праці.

Валерій, робітник:

Складуємо, а потом приедут заберут комунальщики чи хто там ездит забирает. С улицы ездит забирает. Такая у нас задача.

А задач багато. Тому на рівні з чоловіками працюють і жінки.

Передаємо кірпічі, металолом збираємо. Що можемо, то й помагаємо, жінки. На тачку мусор можемо. Ось так помагаємо людям, які пострадали.

І постраждалих дуже багато. Тільки в Новоселівці працює щодня чотири бригади.

Втім, як би не було складно, кажуть люди, життя в Чернігів і в зруйновані околиці - повертається.

Ольга, робітниця:

Ми українці, ми сильний народ. Я думаю, все у нас буде добре. Ми все побудуємо, все зробимо. Все в нас буде добре.