Окупанти насильно вивезли до росії 80% жителів села Липці, що на Харківщині [ Редагувати ]

Окупанти насильно вивезли до росії 80% жителів села Липці - це на Харківщині. Доля багатьох досі невідома. Повідомляють в тамтешній районній прокуратурі. В населений пункт російська армія зайшла в перший день повномасштабного вторгнення. І понад півроку місцевих там тримали в страху і піддавали тортурам.

В деокупованих Липцях побувала наша знімальна група. І розпитала в людей, що ж там відбувалося насправді і як їм вдалося вижити?

Село Липці в 30 км від Харкова. Його окупанти зайняли буквально в перші дні війни. І відтоді - люди практично вже не могли виїхати. У центрі села рашисти встановили "Гради" й "Урагани", якими гатили по сусідніх селах та по Харкову.

Ігор Вусатий, житель с. Липці:

Уши у всех закладывало, когда они просто стреляли. САУ вот здесь стояла. Вот там и следы есть. Ну вот отсюда вот стреляли на Борщевую, на Тишки, на Циркуны стреляли. А с горы стреляли по Харькову в основном. Пушка 210 мм, труба вот такая вот, выстрел, аж уши закладывало.

Місцевих жителів, каже пан Ігор, тримали в страху.

Ігор Вусатий, житель с. Липці: 

По-собачьї. Ну як. Обиски. Допроси. Проверка документов каждую неделю. Каждые 5 дней даже. Постоянные обыски. Выволокли на улицу лицом в пол на землю говорю, что ж вы делаете. Подняли рубашку, сняли плечи смотрели. Ну типа наколки я так понял, след от ремня. Ну плечо ж трёт. 

А ця жінка із трьома доньками - ховалася всі місяці, поки Липці були в окупації. Її чоловік - служить в ЗСУ. І про це від місцевих дізналися рашисти.

Ганна, жителька с. Липці:

Переезжали несколько раз из дома в дом. В основном детей прятали, потому что искали семью, там где дети. И мы я и старшая дочка мы передвигались, а детей прятали. Шоб не видели, что там дети живут. Ну мы боялись солдат, потому что все семьи военных, отсюда вывозили принудительно, на россию. Говорили о том, что потом планировали обменивать на военнопленных. 

Ганна розповідає, селяни намагалися не потрапляти на очі російським солдатам.

Ганна, жителька с. Липці:

Избивали людей на улице. На день россии пьяные ездили по селу, стреляли вкруговую вокруг себя. Просто из автоматов стреляли по дворам, пули летели. Від російських солдат до багатьох жінок зазіхання були різні. Дехто добровільно з ними спілкувався. А декого і не питали. 

Менші доньки, розповідає Ганна, усе літо просиділи в підвалі. А старша, 18-річна - перевдягалася на хлопця, щоб не було зрозуміло, хто вона й скільки років. До війни в Липцях жило 4 тисячі людей. Лишилося - менше тисячі.

Ганна, жителька с. Липці:

Многие уехали в Европу через россию, кто смог. Многие остались в россии. Некоторые вообще россияне забирали у многих документы, поэтому если выехать у них только в россию и дальше там вот эти палаточные городки, а потом миграционная служба давала паспорта и отправляли на дальний восток и в Сибирь.

У цьому дитячому садочку жили самі рашисти. Бруд і закриті мішками вікна. Стіни, розмальовані буквами зет.

Потрощені меблі. Пляшки від горілки. Консервована в банках морква. Георгіївські стрічки. І коробки з листами від російських дітей з Кавказу.

Я хочу сказать большое спасибо за ваш подвиг, за то, что вы защищаете нашу землю от врагов. 

І цих "вигаданих" ворогів рашисти шукали всюди. Ось у таких карцерах-катівнях вони тримали місцевих жителів - простих селян. Замість ліжка - нари з кинутих на підлогу дошок та пінопласту. Або ж просто килим на голій землі. І такі катівні, кажуть правоохоронці, знаходять у кожному звільненому населеному пункті Харківщини.

Антон Євтушенко, заступник керівника Дергачівської окружної прокуратури:

У більшості випадків це підвальне приміщення, без світла, з такими як ви бачите клітками. Зачиняються, без жодних нормальних умов для існування людини. До більшості громадян застосовувалася фізичне насилля, і до деяких громадян застосовувались тортури.

Після звільнення, кажуть місцеві, і дихати стало легше. Людям привозять продукти. Дехто захотів виїхати в евакуацію. Та є й ті, хто латає свої домівки, щоб зимувати вдома.