Звільнена Борова: що залишає по собі "друга армія світу"? [ Редагувати ]

Отже, наші армійці вже почали звільнення Луганщини. Місцями рашисти тікають узагалі без бою. Їхній фронт сиплеться. Що залишає по собі так звана "друга армія світу" - бачив наш воєнкор Стас Кухарчук. Він повернувся із Борової. І його репортаж - далі.

Ось такий вигляд після втечі росіян мають міста і села Донеччини та Харківщини. Деякі населені пункти знесені просто до фундаменту. Переважно, це результат роботи російської артилерії, яка прикривала відхід своїх підрозділів. Та руїни здається найменше зло, яке накоїли окупанти. У Святогірську ледь не кожного дня проводять ексгумації тіл місцевих жителів, які загинули під час окупації. Причину їх смертей з'ясовують криміналісти. Пані Ганна чула, що в місті так поховано майже сімдесят людей.

Ганна, жителька Святогірська:

Я не виходила з підвалу, маленькі діти були, обстріли - ми не виходили з підвалу, ми не виходили з підвалу. - А от так знаходять людей получається? - Угу!

Дорога від Донеччини до Харківщини всіяна розбитою російською технікою. Фронт невпинно рухається в бік Луганщини, хоча і з боями, але росіяни відступають.

Боячись оточення з деяких населених пунктів московити тікали не зробивши жодного пострілу. У паніці їхні машини підривались на їхніх же мінах. Як, наприклад цей "Газ". Його екіпаж не вцілів. І такої техніки на дорогах безліч.

Станіслав Кухарчук, кореспондент:

Ну власне тут, на Харківщині, тактика втечі росіян нічим не відрізняється від того, що було під Лиманом. Вони вважали, що прийшли сюди абсолютно назавжди та ніякої лінії оборони не будували.

З Борової росіяни пішли по-англійськи - не прощаючись, за один день. Тікаючи вони знищили у селищі чотири переправи й пошкодили газогін. Тепер це все доведеться відновлювати місцевим комунальним службам, каже пан Віталій.

Віталій, житель Борової:

Вночі це було, комендантська година, ніхто ж не бачив, тільки чули вибух, а утром - моста немає. - Ну це москалі зробили? - Ну звичайно.

Вже п'ятий день, як Борова під контролем українського війська. За цей час фронт відсунувся від селища на понад 30 кілометрів. За підрахунками Харківської військової адміністрації, у Боровій піврічну окупацію пережили дев'ять тисяч жителів. Перше, що їм запропонували - це на час виїхати з селища. Тут досі небезпечно.

Віта Ковальська, заступниця голови Харківської обласної військової адміністрації:

Ніхто ж не виїжджає, от зараз стоїть машина, яка готова вивозити людей в евакуацію, але люди на жаль не їдуть, залишаються на місцях. Тому найголовніша задача зараз - забезпечити людей всім необхідним.

Найнеобхідніше - це продукти. Відучора в Борову почали завозити гуманітарну допомогу. За кілька днів до відступу росіяни в селище припинили постачати харчі, місцеві магазини - розграбовані …найбільше за чим скучили люди - це свіжий хліб.

Чотири - може ще комусь треба! Спасібо! Скільки? ой …спасібо.. Троє …спасібо.

У селище вже повернулась поліція, створюється військова адміністрація, а головне Борова нарешті почала "вільно дихати". 12-річна Аня згадує шість місяців окупації, як страшний сон і дуже радіє, що нарешті він скінчився.

Аня, жителька Борової:

Було дуже страшно, сиділи в погребі, боялися - ждали поки прийдуть освобождати нас і ось нарешті цей день настав. Всі були раді, і я тоже була рада, що зайшли і допомагають нам, дуже добре.

Фронт рухається вперед, а на деокупованих територіях досі проходять зачистки. В лісах ще чимало російських вояк, які не встигли вискочити з оточення.

Слава Україні, хлопці! Героям Слава!