Відчайдушні фронтові медики: як рятують життя на передовій [ Редагувати ]
Перевезення поранених, їхня евакуація - це окремий подвиг.
Українські захисники тримають удар. Сили оборони відбили ворожі штурми поблизу 17 населених пунктів на Донеччині і Луганщині. І за кожним втриманим рубежем - героїзм і залізна воля бійців і відчайдушність фронтових медиків.
Руслан Смещук, кореспондент:
Зараз ми їдемо у секретне місце, у прямому сенсі секретне місце - це стабілізаційний пункт, де поранених приводить до тями, чи просто не дають померти. А далі доправляють до шпиталів чи на евакуацію на велику землю. Знімати там ми будемо таким чином, щоб не було зрозуміло де цей стабпункт знаходиться, адже він -пріоритетна мішень для росіян. Вони б'ють по ним артилерією, авіацією, ракетами і дронами. Тож як це все працює - зараз побачимо, але в пріоритеті інформаційна безпека.
Невеличке приміщення насичене медичною апаратурою і ліками. Тут врятували сотні життів.
Марта - військовий медик:
Пацієнт з черепно-мозковою травмою, в нього було пошкодження, без свідомості. Надавали першу допомогу, провели операцію, щоб можна було вентилювати легені під час транспортації.
Після первинної допомоги, хлопець може витримати евакуацію у шпиталь. При пораненнях - найголовніше виграти час: час, який вирішує життя чи смерть - це перші хвилини, а потім години після поранення. Якщо смерть вдається відігнати - далі буде легше.
Марта, військовий медик:
Це стабілізаційний пункт, куди везуть всіх на маршруті евакуації. Кількість поранених різна, максимальна загрузка - це дві машини, які вивозять з поля бою. Це до 10 людей або 3-4 важких.
Солдатів вантажать в медєвак і відправляють до шпиталя. Все - під звуки потужних розривів на горизонті. На них лікарі уваги не звертають.
Сергій, військовий медик:
Ми знаємо, що на нас полюють, тому що знищивши медиків, можна знищити армію. Але ми про це не думаємо. Головне - життя, які ми рятуємо, а далі як Господь дасть. Чи нам жити, чи померти за країну нашу.
І коли про таке кажуть фронтові медики - це не просто патріотичні чи пафосні промови. Треба розуміти - ці люди бачили смерті більше ніж деякі вояки на передовій.
Сергій, військовий медик:
Коли є поранені, ми не можемо їх покинути. Хіба що з пораненими спустимся в підвал. А так ніхто не думає…лікарі думають про те, як стабілізувати, як врятувати, як організувати подальше перевезення.
Перевезення поранених, їхня евакуація - це окремий подвиг.
Руслан, водій медичної евакуації:
Часто обстреливают точки эвакуации, очень часто. Может их птичка работает. Они нас видят и начинают работать по нам.
Але попри ворожий вогонь, попри страшні дороги, на яких і хамер може зав'язнути - поранених рятують. Руслан, один із цих героїчних водіїв, за якими десятки врятованих життів.
Тут зібралися неймовірно мотивовані і свідомі люди.
Марта, військовий медик:
Контракт резервіста ТРО я підписала у квітні 21. Питання війни для мене не стояло - я знала, що вона буде. Питання - коли буде. Тому на 24 я вже була готова, сумки зложені. Ми з чоловіком і одній роті служимо. Залишили дітей і пішли. А діти де? Дітей подруга за кордон вивезла.
Марта розповідає, що із 24 числа, була на різних гарячих напрямках, але битва за український Донбас - найважча. І ця битва триває.
