Перший добровольчий хірургічний шпиталь на Івано-Франківщині: в чому унікальність закладу [ Редагувати ]

Майже три тисячі пацієнтів за рік повномасштабної війни. До першого добровольчого хірургічного шпиталю, що на Івано-Франківщині везуть на лікування і бійців, і їх родичів та переселенців.

Госпіталь ще рік тому відкрили на базі клініки пластичної хірургії. Відтоді до роботи у закладі долучилися спеціалісти з усієї України. Яку допомогу надають і в чому унікальність медзакладу? Розповість - Жанна Дутчак.

Боєць Артем відновлюється у шпиталі після важкого поранення. Розповідає: сам він з Конотопа, але жив і працював в Києві юристом у великій компанії. Та коли почалася війна - залишив все і пішов добровольцем. Спершу в лавах тероборони, а потім в складі ЗСУ. У січні його підрозділ перекинули на позиції поблизу Бахмута.

Артем, військовослужбовець Збройних сил України:

Я не встиг там багато і побути. Пішли напливом атаки піхотних груп, у них була підтримка артилерії

З того бою дехто з його побратимів так і не вийшов, чимало отримали поранення, як і Артем.

Артем, військовослужбовець ЗСУ:

Переломи обох ніг. Ліва стопа, ще так пощастило, що там просто тріщина, права нога постраждала більше - там переломи обох кісток.

Бійця доправили на лікування в західні області. Прооперували. Три тижні провів в лікарні.

Артем, військовослужбовець ЗСУ:

Сказали, їдь додому, лежи, відпочивай, чекай доки кістки зростуться. Атрофацією двох голіностопів це могло закінчитися і було б тоді набагато складніше вже наново вчитися ходити. Якщо б ще місяць тримав ногу в гіпсі, то це було б просто край.

Та друзі знайшли для бійця заклад для реабілітації - перший добровольчий хірургічний шпиталь на Прикарпатті.

Артем, військовослужбовець ЗСУ:

Хоча по заявці лікарів я повинен був почати потроху розходжуватись. Через два тижні після виписки на одну ногу, а права повинна була бути ще в гіпсі місяць. Мені тут швидко допомогли. І ось з того часу помаленьку ходжу, роблю вправи

Євгенія Барчук, реабілітолог:

Якби він нічого не робив, то це б загрожувало йому просто відсутністю нормальних рухів в суглобі. І тоді реабілітація його тривала ще довше і була би ще більш болючою, ніж зараз є.

А ось у Данила курс реабілітації ще попереду. Наразі боєць відновлюється після операції. Він отримав поранення у січні в боях на Донеччині.

Данило, боєць полку "Азов":

Мені в окоп скинули вог з дрону. І він прямо в мене під ногами розірвався. Мені пощастило, вдало сидів, і посікло лише ноги, і лише м'які тканини, обидві ноги.

Вперше його прооперували в одній із лікарень столиці. Та після виписки із закладу, каже воїн, ноги й далі продовжували нестерпно боліти. Патронатна служба полку "Азов", в якому служить Данило, привезла його на Прикарпаття в добровольчий шпиталь доліковуватися.

Данило, боєць полку "Азов":

Я зрозумів, що не можу жити, бо в мене страшенний біль в нозі. І як потім виявилося, що в мене повістю перебитий нерв і це давало сильні болі. Тут я перебуваю два тижні, я приїхав сюди й в принципі на наступний день мені зробили операцію. Мені зшили нерв, подіставали з нього всі уламки, почистили його.

Станіслав Онищук, керівник першого добровольчого хірургічного шпиталю:

Більшість звернень це мінно-вибухові травми, це травми, пов'язані із вийманням осколків, вийманням куль чи лікуванням наслідків кульових поранень - це ортопедотравматологічні проблеми - суглоби, кості й нейрохірургія периферичних нервів.

Станіслав - керівник першого добровольчого хірургічного шпиталю. Розповідає: до повномасштабного вторгнення керував приватним медичним закладом. Та в перший день війни він з колегами створили волонтерський медичний центр. Аби надавати безкоштовну медичну допомогу всім, хто постраждав від російської агресії.

Станіслав Онищук, керівник першого добровольчого шпиталю:

Подав у фейсбуці оголошення про те, що створюється така ініціатива на базі нашого медичного закладу створити волонтерський центр, який запрошує в команду лікарів, психологів, медсестер, водіїв. Телефон дзвонив зранку до вечора, і вже станом на вечір в мене було сто п'ять людей в блокноті, які були готові допомагати.

Травматологи, хірурги, анестезіологи, медсестри - відгукнулися медики з різних куточків України та навіть з-за кордону. Першого пацієнта в шпиталі прооперували вже на початку березня.

Оксана - ортопед-травматолог. У шпиталі оперує поранених практично з перших місяців війни. На Прикарпаття приїхала разом із сім'єю із Бучі ще в березні. І відтоді разом із чоловіком, він теж травматолог, тут активно волонтерять.

Оксана Мироненко, ортопед-травматолог в першому добровольчому шпиталі:

Ми повністю заповнені, і у нас кожен тиждень є операції. Ми самі спостерігаємо за нашими пацієнтами в післяопераційний період, то ми не можемо робити десяток операцій на день, нам просто не вистачить ліжок. Але ми працюємо над цим для розширення.

Серед добровольців-медиків і Євгенія. Вона - фізичний терапевт із десятирічним стажем. В шпиталі допомагає пораненим повертатись до повноцінного життя.

У добровольчому шпиталі прооперували та виходили майже півтори сотні бійців. Могли б і більше, кажуть волонтери, але поки не дозволяють умови. В закладі лише одна операційна та чотирнадцять ліжок.

Станіслав Онищук, керівник першого добровольчого шпиталю:

Перші 4-5 місяців ми працювали без жодної копійки фінансування. Пізніше ми почали писати проєкти й вигравати їх, і зараз ми маємо більш-менш стале фінансування від кількох міжнародних організацій.

Окрім медичної допомоги, в шпиталі для воїнів проводять і соціально-психологічну реабілітацію. А ще - раз на тиждень для бійців організовують іпотерапію.

Анна Галущак, психолог:

Це дуже корисно, оскільки це, по-перше, відбувається комунікація, по-друге, це приємні емоції, враження, і хлопцям є вже про що говорить, а не лише про своє поранення, у них вже заряд позитиву.

Медики-волонтери кажуть: двері їхнього добровольчого шпиталю відкриті для всіх захисниць і захисників. І не зачинятимуться до перемоги.