Населені пункти під Іванковим, на Київщині, одні з перших прийняли удар росії: спогади місцевих жителів [ Редагувати ]

Рік тому точилися запеклі бої на підступах до столиці. Кожне маленьке село Київської області чинило великій опір "другій армії світу". І завдяки героїчному спротиву мешканців і діям наших військових рашистське гасло "Київ - за три дні" стало ганьбою для Москви. 

Наш кореспондент Даніїл Снисар проїхався Іванківським районом, який чи не найбільше постраждав від росіян і побачив - як відбудовують села.

Два тижні окупації. Місяць постійних обстрілів. І життя - немов, у грі на виживання. Населені пункти під Іванковим, на Київщині, одні з перших прийняли удар росії у лютому 2022-го року.

Горять хати всі. Це було страшно. Я стала і плачу. Думаю, як це ужасно. Що ж це за звірі прийшли на нашу землю. Розумієте, це було ужасно. Тут вони таке робили - лихо дивне робили у нас в Кухарях. 

Армія країни-агресора увійшла в село Кухарі - у ніч з 25 на 26 лютого. На той момент тут перебували сотні людей, як місцевих, так і тих, хто тікав зі столиці у надії знайти у селі прихисток. Люди вважали, там буде безпечніше.

Даніїл Снісар, кореспондент:

У березні минулого року, у Кухарях тривали запеклі бої. Місцеві жителі згадують - російські літаки кружляли просто над головами і скидали авіабомби на житлові будинки, в результаті чого десятки родин залишилися без даху над головою. 

Галина, жителька села Кухарі:

Одного разу ми вийшли ввечері - стояв страшний гуркіт. Самольот з Білорусі залітав. І гухне, і розвертається назад - гуде летить. Виходимо. Одна хата горить. Друга, третя. За один вечір 6 хат горіло - це було страшно. 

Галина Федорівна на власні очі спостерігала, як російська орда вела вогонь по селу. Майже три тижні жінка з родиною залишалася у Кухарях - вірила, що от-от все закінчиться. Пані Галина згадує - у перший день вторгнення по центральній вулиці до села вʼїхало півсотні одиниць ворожої техніки. А вже за кілька годин - вони тікали з втратами.

Галина Федорівна, жителька села Кухарі:

А на другий день їде 70 одиниць. На другий день. І везуть пантони. Бо я не знала, що таке пантони, зять каже, будуть переправлятися. Ну знову, звідтіля грохнули з-за річки. І вони знов тікали. Мені дочка каже - подивись, мамо - уже не в один ряд їдуть, дистанції не дотримуються, а один одного обгоняли - тікали так дуже. 

Даніїл Снісар, кореспондент:

Кухарі мали стати транзитним пунктом для росармійців. Цим шляхом вони планували дійти до дороги, яка сполучає цей регіон зі столицею. Втім, не судилося. Наші військові вчасно підірвали міст через річку Тетерів. І відрізали шлях для окупантів. 

Зрозумівши, що шлях на південь для них уже недоступний - почали знищувати село. Від будинків на кількох вулицях залишилися згарища. Частині місцевих - довелося виїхати. 

Валентина, жителька села Кухарі:

Зупинялись біля нашого будинку, щось у них там поломалося. Вони ще кричали - пушку вправо! Це як раз на наш будинок. Ми це бачили в вікно. Було дуже страшно. Бо ми розуміли, що можемо і залишитися в цьому будинку. 

Валентина разом із родиною за кілька днів після вторгнення - поїхали у сусіднє село. Думали, перечекати. З собою навіть не всі документи взяли. Та з кожною годиною ситуація погіршувалася. Ще більше літаків, ще більше обстрілів. Тож, скооперувалися із сусідами. І трьома автівками, по шість людей у кожній - їм вдалося виїхати із зони бойових дій.

Ольга, жителька села Кухарі:

Сину подзвонили 17 березня. Що нашої хати вже немає. Кажуть, що все горіло, все палало. Кажуть, що самольот в ранці пролетів. І нашої хати немає. Російський літак.

Даніїл Снісар, кореспондент:

Місцева школа теж опинилася під прицілом окупантів. Її було зруйновано внаслідок авіаудару. Зараз - не працює, втім її поступово відновлюють. Вже звели дах і незабаром встановлять нові вікна.

Російські окупанти залишили по собі пошкоджені 307 житлових будинків, більш ніж 70 - зруйновані повністю. 

Марія Сергіївна Ємець, жителька села Кухарі:

Там, де більш такі дирки були - то я шифером закрила - у людей попросила. Та закрив мені сусід. Оце так, дітки, я живу. 

Пані Марія - корінна жителька Кухарів. Старенька залишалася вдома - до 13 березня. Лише тоді вирішила евакуюватися. Марія Сергіївна каже, що їй пощастило. Хата встояла. От тільки дах протікає, а ремонтувати - немає кому.

Марія Сергіївна Ємець, жителька села Кухарі:

У моєї сестри взагалі хати немає. Вона зараз в свахи живе. Цей построїв. Там два мужики, то вони своїми силами построїли. Та багато тут не було. Та вже построїли осьо. 

Жертв серед цивільних у селі під час протистояння дивом вдалося уникнути. Вибити окупантів із села вдалося завдяки злагодженій роботі бійців 109 батальйону 10 гірсько-штурмової бригади.

Тут відпрацювала дуже гарно наша артилерія, противник отримав дуже великі ушкодження, в плані техніки та військовослужбовців

Ольга, жителька села Кухарі:

Трошки і легше на душі, що все таки наші хлопці зробили дуже багато. Що ми повернулися в своє село. 6 місяців ми жили у сусідів. Важко, але нічого - дождалися весни. Вже нам легчше. І чекаємо на перемогу!

Кухарі і сусідні села - Підгайне, Тетерівське - ці населені пункти постраждали на Київщині чи не найбільше. Тут і досі є ті, хто потребує допомоги.