Стабілізаційні пункти на фронті: як рятують бійців на передовій [ Редагувати ]
Одне з найстрашніших і водночас обнадійливих місць фронту. Стабілізаційні пункти. Вони практично на "нулі" і до них насамперед звозять поранених бійців з поля бою, надають там медичну допомогу, а далі відправляють до профільних лікарень у тилу. В одному з таких місць побував наш воєнкор Руслан Смєщук. Його репортаж далі.
Прифронтові нічні дороги, потім ось цей, прихований від ворога об'єкт. Це стабпункт - місце, куди з позицій доправляють поранених. З наставанням темряви у медиків тут одразу більшає роботи.
Олег, військовий лікар:
Війна дронами, війна безпілотниками, які досягають до будь-якої точки, тому вся евакуація здійснюється в темну пору доби. Тобто більшість зіткнень відбувається вдосвіта, в першу половину дня, а вивезти їх можна тільки в другій половині дня або ввечері, або вночі. І, на жаль, варіантів скоротити її немає. Тож ми намагаємось кваліфіковану допомогу наблизити ближче до фронту.
У стабпункті є все необхідне для надання кваліфікованої медичної допомоги. Є обладнання, препарати і головне - є спеціалісти.
Володимир, військовий лікар:
Я ортопед-травматолог, дитячий, дорослий. До повномасштабної був завідувач приватної клініки і працював в районній лікарні в Надвірній. Але 25 лютого доєднався до лав ЗСУ.
І вже третій рік на передовій. І ось привозять перших поранених. Цих бійців росіяни намагалися отруїти газом. На Сіверському напрямку це не поодинокі випадки. Ворог використовує отруйні речовини, щоби змусити наших бійців вибігати з бліндажів.
Володимир, військовослужбовець ЗСУ:
Два дрони скинули по Ф1, спочатку були такі західні - вони протикували нас. Потім почали скидати плотно гази, в мене фотка навіть є. Оце наша посадка, а оце гази. Почався відчуватися аміак в присмаку, а потім вже, коли стали вибігати з протигазами, стало трохи легше.
Чоловікам надають допомогу, їхньому життю нічого не загрожує. Цього разу - це радше виняток, кажуть медики, бо часто військових з такими отруєннями привозять десятками й у тяжкому стані.
Коли я себе питаю, Олег, тобі не важко? То я завжди маю на кого подивитися. Хлопцям, які знаходяться на позиціях під постійними обстрілами, то коли ти себе з ними порівнюєш - одразу стає не важко.
Володимир, військовий лікар:
Скажу по правді: такої кількості болю я не бачив за всю свою практику до повномасштабного взагалі. Чесно, тут працювати мені легше, ніж на тих позиціях, де ти працюєш з людьми, в яких, скажемо так, немає серйозних захворювань. От ти бачиш мотивацію, заради чого ти працюєш. Тут мені не вигоріти легше, але це чисто моє, я не знаю, як у кого. Ти бачиш поранених, ти бачиш заряджених хлопців. Ти бачиш хлопця без кінцівки, який каже, давай замотай мене швидко, бо там мої хлопці. І це мотивує.
Поряд із українськими військовими медиками чергує Сем. Він - американець з Сакраменто, Каліфорнії. В Україну приїхав після початку повномасштабного вторгнення рф. Тепер допомагає нашим пораненим воякам.
Сем, волонтер зі США:
Я не був солдатом, я не був військовим, серйозно. Я був просто хлопець з офісу. Але в моєму місті, в Каліфорнії, там багато українських людей - 40 тисяч за час війни. Треба допомагати, як - не знаю, бо я не військовий. Просто хлопець.
Зараз Сем продовжує вивчати тактичну медицину й українську мову. Каже, буде в нашій країні до перемоги. І найдивовижніше те, що люди тут, попри те, що смерть ходить поруч, привітні, жартують та усміхаються.
У нас тут один анестезіолог сказав пацієнту, який помирав, дихай, бо я тебе зараз сам задушу. Бо він не дихав, але потім задихав, ну, таке було.
