Три дні під обстрілами: як героїчно рятували командира з фронту [ Редагувати ]
Щоб евакуювати командира відділення стрілецького батальйону Миколу Лубцова з лінії фронту, знадобилось три дні. Побратими вивезли його з-під щільних обстрілів росіян. У Лубцова поранене обличчя, рука, контузія та часткова втрата зору. Він усе ще в лікарні. Але за врятоване життя хоче віддячити побратимам. Для цього планує продовжити службу в ЗСУ. Історія порятунку захисника - у нашому сюжеті.
Микола Лубцов, командир відділення стрілецького батальйону:
Що останнє пам'ятаю, отакий маленький прямокутник в око залітає - і сильний дзвін в правому вусі наче. Лівим все чув. Я оце пам'ятаю, що підіймаюсь, і в мене тут рація і я в рацію кажу, що "Тирасполь" - "300", і падаю.
Шрами на обличчі та руці, і втрата здатності бачити одним оком. Такі наслідки тяжкого поранення командира відділення стрілецького батальйону Миколи Лубцова на псевдо "Тирасполь". Під артобстріл він потрапив на Херсонщині. І побратимам вдалось евакуювати його лише на четверту добу.
Микола Лубцов, командир відділення стрілецького батальйону:
Намагалися упорно, ніхто нікого не кинув, нас лише четвертим човном змогли евакуювати. А до цього три доби взагалі не могли човни доплисти. Останній драйвер, що нас евакуював, це було з другого на третє, а з п'ятого на шосте, він заново других евакуював, і під тією евакуацією він загинув.
У цивільному житті Микола працював на заводі. На початку повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у тероборону, а згодом його призначили командиром відділення в 121-й бригаді.
Микола Лубцов, командир відділення стрілецького батальйону:
Вийшло, що всі з мирного, таких, щоб професійних військових, то в нас нікого не було. Ми весь досвід здобували вже там. Ми все на ходу вчилися. Ми ж нічого не знали.
Після поранення Микола переніс десятки операцій. Поруч із ним тепер завжди хтось із рідних: дружина, донька чи тітка. Підтримують свого захисника вони й під час нашого інтерв'ю.
Надія Чорнобривець, тітка Миколи Лубцова:
І коли ми вже дізналися, що його евакуювали, я не можу передати цих почуттів, що він живий. Ми оце сиділи, згадували, а вона мене питає: "Тьотя, як ми це пережили?" Кажу: "Віт, я не знаю, як ми це пережили". Скоріше за все ми їх підтримували духом, молитвою, це передавалося їм.
Єлизавета Лубцова, донька Миколи Лубцова:
Пишу, дзвоню, завжди поряд з ним. Коли він приїжджає у відпустку, теж завжди поряд з ним, їжджу завжди з ним.
Нині на Миколу чекає ще одна операція і подальша реабілітація. Та попри це захисник не планує демобілізовуватися.
Микола Лубцов, командир відділення стрілецького батальйону:
Щоб швидше закінчилося, щоб вже мир був. Всі додому повернулися.
Після відновлення Микола хоче продовжити службу в ЗСУ, і таким чином віддячити побратимам за врятоване життя.
