Втратили житло: історії людей, що знайшли прихисток у шелтері Нікополя [ Редагувати ]
Росіяни продовжують бити по Нікопольщині. Напередодні увечері, окупанти поцілили зі ствольної артилерії у приватні будинки та об'єкт інфраструктури. Минулося без жертв - повідомив очільник Нікопольської районної військової адміністрації Євген Євтушенко. Але пошкоджено 9 приватних будинків.
Загалом на Нікопольщині російська армія зруйнувала більше чотирьох тисяч будинків. Ті, хто не мають змоги виїхати у безпечні місця, залишаються жити у шелтері. На сьогодні свій прихисток там знайшли більш як 60 людей. І більшість це переселенці з Донецької та Херсонської областей.
Їхні життєві історії в репортажі Олени Мендалюк.
Практично жодного вцілілого вікна не лишилося у цій п'ятиповерхівці в центральній частині Нікополя. російська армія била прицільно. Снаряди влучили в різні частини будинку і кілька квартир зруйнували. Під завалами опинилися люди.
Снаряд летал, потом он залетел именно в ту квартиру, в туалет из туалета вылетел в зал, кухня, зал полностью рванул и засыпал эту бабушку. Она кричит.
Жінку врятували, а завали комунальники розбирають вже тиждень. Весь цей час у зачиненій квартирі перебувають коти пана Олександра. Через навислі бетонні плити дістатися до них чоловік не може.
Де можливо квартири обстежують інспектори. Кажуть, будинок в аварійному стані, залишатися в оселях людям не можна.
Пошкоджені плити перекриття горища, пошкоджені зовнішні стіни, пошкоджені вікна, остіклення балконів, по конструкціях стель, стін виявлені тріщини. По фасадах також.
Тамара - корінна жителька Нікополя, але російська армія залишила її без даху над головою, тому жінка з донькою та зятем з листопада проживає у шелтері.
Тамара, жителька Нікополя:
Додому хочеться кожний день. Дочка йшла, каже: мамо, я йшла додому, а потім згадала і вернулася, бо знаю, що не можна додому.
Всіх сусідів тут пані Тамара називає родиною. Їх об'єднало горе - країна-агресорка позбавила рідного дому.
Світлана, переселенка з Донецької області:
Повертатись нема куди. Страшно те, що умом розумієш, що немає нічого, вертатись немає куди.
Пані Світлана з Лимана, що на Донеччині. Проживає в Нікопольському шелтері більше двох років. Жінку застали на кухні, випікає хліб.
Світлана переселенка з Донеччини:
Як кажуть, очі бояться, а руки роблять. Як ми його дома робили, то ми його і тут зробимо. Були б умови. Слава Богу і тому, що є. Ми й цьому раді. Ми приїхали із таких розвалин, що не дай Боже. Тут стріляють не так, як у нас там. У нас як стріляють, то і підвали валяться і стелі рушаться, і у підвалах закапуються, і все на світі.
Нікополь другий рік під обстрілом ворожої артилерії та ФПВ-дронів. Саме через атаки у приміщенні, де раніше розміщувався шелтер, вибуховою хвилею повибивало шибки. Люди переїхали, але від ударів довелося ховатися і тут.
Любов Зосик, управителька шелтеру:
Прийшли, сказали: бистро всі всередину, летять дрони. Люди позабігали, позалишали на вулиці речі. До всього пристосовуються, ховаються, виходять в коридори, у нас є укриття.
Любов Осьмакова - переселенка з Херсонщини:
Зрівняти, коли прилітає С-300 і оце, чим тут стріляють, то це небо і земля.
Любов з Високопілля, що на Херсонщині. Багатодітна матір виховує сімох дітей.
Любов Осьмакова - переселенка з Херсонщини:
Ми два місяці без світла просиділи, води в нас не було, газ відключили. Продукти у нас з лютого місяця не поставлялися. Все що було закінчилося, і вже сил не було там сидіти. Переїхала я до дочки у Вознесенівку, це також Високопільський район, то прийшлося корівок повідпускати.
До Нікополя жінка з дітьми переїхала у квітні 22-го. Каже: повертатися нікуди - дім зруйнували окупанти.
Любов Осьмакова - переселенка з Херсонщини:
Все, що наживали, раз і немає. Тут живеш одним днем. Зараз лягаєш спати й думаєш, чи вранці ти прокинешся, чи ні.
Дати волю сльозам пані Любов дозволила собі, коли немає поряд дітей. Каже: вони не дають опускати руки і є сенсом життя. Зараз жінка збирає їх до школи.
Любов Осьмакова - переселенка з Херсонщини:
Нам запропонували у підвальних приміщеннях дітей приводити й забирати. Хоча б тиждень будуть навчатися, а тиждень дома. Це буде спілкування з дітьми. А тут що. Стоїть телефон, камеру поклав, і все.
У шелтері сьогодні проживає близько шістдесяти переселенців, управителька говорить: вільні місця ще є.
