Волинська трагедія: що насправді сталося між поляками та українцями [ Редагувати ]
Євроінтеграція України буде одним з пріоритетів Польщі під час її головування в Євросоюзі наступного року. Про це нещодавно повідомив президент країни Анджей Дуда. Водночас з Варшави час від часу лунають заяви щодо невизначеності деяких історичних моментів. Зокрема, Волинської трагедії.
Що стоїть на заваді остаточному врегулюванню чутливих питань історії українсько-польських відносин? Про правду й міфи, про причини й наслідки Волинської трагедії журналісти "Подробиць" поговорили з провідними науковцями двох країн. Далі наш спеціальний репортаж.
Трагедія на Волині. Що стоїть на заваді остаточному примиренню України та Польщі?
Ярослав Грицак, історик, професор Українського Католицького університету:
Якщо в Україні волинські події - це одна з багатьох трагедій, які сталися на наших українських землях, то в Польщі - це один з центральних сюжетів!
Чому Волинь стає політичним інструментом? І як російська пропаганда використовує історичні події для розпалювання ворожнечі між поляками та українцями? Спробуємо розібратися!
Кароліна Романовська, активістка, лідерка Товариства польсько-українського примирення:
Там, на Волині, поховані наші близькі.
Кароліна Романовська хоче гідно поховати рідних. У липні 1943 року її дідусю було лише 13. Хлопець дивом урятувався під час нападу на село Угли, зараз це Рівненська область. Згодом виїхав до Польщі. Інші родичі загинули.
Усі роки про те, що насправді відбулося на Волині, у родині Кароліни говорили лише за зачиненими дверима. Комуністична пропаганда і в Польщі, і в Україні ретельно приховувала правду. І тільки після падіння комуністичного режиму про те, що сталося у 1943-му, заговорили відкрито.
Кароліна Романовська, активістка, лідерка Товариства польсько-українського примирення:
У всьому селі Угли було вбито близько 100 осіб. За різними даними, 106 або менш як 100. Однак скільки з них поховано в цій могилі? Точну цифру ми дізнаємося тільки тоді, коли проведемо ексгумацію.
Йдеться не лише про поляків, серед убитих були й українці. Усі вони поховані в одній могилі.
Кароліна Романовська, активістка, лідерка Товариства польсько-українського примирення:
Знайшли мертву українську жінку поруч з моєю мертвою тіткою, а на її грудях - живе немовля, це немовля вижило, пережило тиждень. Ці події торкнулися не лише нас, поляків. Ці події боляче вдарили й по українцях. І тільки разом ми, поляки й українці, можемо вирішити це після стількох років.
У міжвоєнний період Волинь була у складі Речі Посполитої. У вересні 1939 території зайняв Радянський Союз, улітку 1941 Німеччина. А вже в 1943 році цими землями прокотилася хвиля масових вбивств поляків і українців.
11 липня Польща визначила як день пам'яті жертв геноциду на Волині. Однак, що ж насправді сталося того дня? Пояснює наш співрозмовник Ярослав Грицак, відомий український історик, професор Українського католицького університету.
Ярослав Грицак, історик, професор Українського католицького університету:
В ніч із 11 на 12 липня, 43 року, кілька десятків польських сіл були атаковані загонами УПА. Треба сказати, що це і факт. Цей факт, який не підлягає сумніву. Далі можемо сперечатися. Треба брати до уваги контекст, без цього контексту важко зрозуміти, що насправді сталося. Частина УПА була категорично проти цієї акції, засуджували як помилкову.
2021 Кароліна вперше вирушила до України, до села, де жили колись її рідні. І поспілкувалася з тими, хто пам'ятав про ті події.
А 2022 знову приїхала до України вже як волонтерка. І заснувала Товариство польсько-українського примирення.
Кароліна Романовська, активістка, лідерка Товариства польсько-українського примирення:
Можливо, спершу трохи божевільна ідея, бо ми не знали, чого очікувати, коли поляки й українці зустрінуться. А вони зустрілися і почали говорити одне з одним, почали вести діалог про події на Волині. І виявилося, що ми об'єднані більше, ніж роз'єднані. І що цей діалог про Волинь потрібен обом сторонам.
Кароліна надіслала листа президенту України та подала запит до Українського інституту національної пам'яті з проханням дозволити провести ексгумацію людей, які загинули у селі Угли Рівненської області. І отримала позитивну відповідь.
Кароліна Романовська, активістка, лідерка Товариства польсько-українського примирення:
Український інститут національної пам'яті вирішив підтримати мене і позитивно відреагувати на моє прохання домогтися ексгумації моєї родини.
Як складається ситуація на рівні держав - запитуємо в Антона Дробовича, директора Інституту національної пам'яті.
Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам'яті:
Отримали запити від польських громадян безпосередньо. На проведення пошукових робіт, на ексгумацію, то будемо їм допомагати.
Важливо усвідомлювати, що передувало трагічним подіям на Волині - кажуть історики.
Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам'яті:
Події Волинської трагедії - це 43-45 роки, це етнічне протистояння між українцями й поляками, коли суми різних конфліктів, накопичені за декілька десятиліть між українською та польською спільнотою спочатку на тимчасово зайнятих поляками наших територіях, а потім тимчасово окупованих Німеччиною, був спровокований конфлікт етнічний.
Ярослав Грицак історик, професор Українського католицького університету:
Як і польська сторона та українська сторона ще перед війною, а особи під час війни, думала, що ці території треба максимально звільнити від чужого населення. З польського боку були розрахунки, що треба українців відправити за Збруч. З українського боку, щоб максимально заставити поляків покинути цю територію. Коли ми вставляємо в контекст, розуміємо, що відповідальність ця взаємна.
Історичні паралелі очевидні. У 30-х роках минулого століття поляки наполягали на тому, що землі Волині та Галичини мають бути в складі Польщі. А повстанці вважали, що це не так, що українці готові й боротимуться за вільну державу. У 43-му ці території були під окупацією німців. Українці не хотіли ні німецького, ні польського, ні радянського режиму на своїй землі після завершення війни.
Ярослав Грицак, історик, професор Українського Католицького університету:
Там діяла УПА, діяла АК - польська армія Крайова, але що дуже важливо, в 43-му році, там з'являються радянські партизани. Це була найскладніша, найстрашніша, як знаєте, описують історики, війна всіх проти всіх.
Про своє бачення залагодження історичних питань розповів і видатний польський історик Ґжеґож Мотика.
Ґжеґож Мотика, професор, дослідник історії українсько-польського протистояння 1940-х років:
Загальновідомо, що Україна сьогодні бореться за незалежність, що вона перебуває у надзвичайно складній ситуації. І ми в Польщі намагаємося якнайбільше допомогти цій країні та українській державі. І з цієї точки зору ця історична суперечка насправді не потрібна ні Польщі, ні українцям.
Конкретні домовленості щодо ексгумації - це завдання урядів.
Міністр закордонних справ Андрій Сибіга під час свого візиту до Польщі обговорив "конкретні технічні кроки" щодо ексгумації жертв Волинської трагедії.
Андрій Сибіга, міністр закордонних справ України:
Не повинно бути жодних політичних перешкод. Приємно відзначити, що маємо порозуміння та бажання рухатися вперед у конструктивному руслі.
Залишається ще одне важливе питання: яка роль радянської влади? Цей аспект також обговорюють польські та українські історики.
Ґжеґож Мотика, професор, дослідник історії українсько-польського протистояння 1940-х років:
У цьому регіоні активно діяли радянські партизани. Зрозуміло, що Радянський Союз був зацікавлений у розпалюванні польсько-українського протистояння. На жаль, ефективно, і я кажу це з жалем, сучасна путінська росія також роздмухує волинську тематику, підігріває ці розбіжності, а також ускладнює порозуміння.
Наталія Шумакова, кореспондентка:
Хоча існує потреба в історичній справедливості, і Варшава, і Київ повинні бути обережними, щоби росія знову не втрутилася. Радянський союз - як у міжвоєнний час, так і в роки Другої світової вів антипольську пропаганду серед переважно православних українців, а серед поляків - антиукраїнську і сіяв ненависть. Ми спостерігаємо, як саме це відбувається у наш час.
