У свої 58 стримував наступ ворога: історія воїна [ Редагувати ]
І про тих, хто стримує ворога на фронті, наступний сюжет. Прикордонник Микола Пашняк поділився своїм бойовим досвідом з нашою Ольгою Лучек. Історія воїна далі.
Микола Пашняк пригадує, як улітку 23-го ворожа ракета влучила в один із громадських закладів Краматорська. Він із побратимами тільки-но від'їхали від нього.
Микола Пашняк, прикордонник:
Пили каву, від'їхали буквально пару кілометрів і туди прилетіла ракета, де було багато військових.
Тоді Микола втратив багатьох товаришів по зброї. Каже: Краматорськ - його рана і гордість водночас за кожного бійця. Адже разом, попри все, не дали ворогу прорватися.
Микола Пашняк, прикордонник:
Ми брали участь в обороні міста Краматорськ. Починали з нуля, копали всі окопи, всі траншеї, все вручну, своїми силами. І ніхто не казав, що я підполковник, а я майор, а я капітан, всі були на рівні і всі знали, чим глибше закопаєшся, тим більше буде шансів сховатися десь від обстрілів.
На війні Микола Пашняк з 2015-го. Хоча зараз служить на одному із західних кордонів. Зізнається, думками часто на фронті.
Микола Пашняк, прикордонник:
Встиг тут попрацювати один тиждень, після чого був з повним розрахунком на Краматорський загін. І багато місць, які на цій карті є, то ми об'їздили. Це Донецька область, частина Луганської, Харківська область, об'їздили за півтора року, поки були на службі у Краматорському загоні.
Микола у свої 58 для багатьох бійців - наставник. Як старший опорного пункту - не втрачав пильності ніколи й намагався передбачити дії ворога. За півтора року у Краматорському загоні жодного дня не було без обстрілів. росіяни накривали українські позиції з усієї наявної зброї.
Микола Пашняк, прикордонник:
Більшість воювали вагнерівці, вони досить такі справні військові, це не м'ясо, бо вони посилали перед собою, але вони дуже хитрі, вони засилали ДРГ в нашу сторону, по раціях лиш передавали номер машини, хто, що. І ми вже знали, що там є не наші.
Микола пригадує, у важких фронтових буднях сил додавали успішні операції, коли окупанти зазнавали істотних втрат.
Микола Пашняк, прикордонник:
Само приємне, коли поверталися наші ударні гвинтокрили 24-ті, МІ-8, і по ходу назад просто помахали крилами, то було дуже приємно.
Та були моменти, коли руки опускалися.
Микола Пашняк, прикордонник:
Тяжко витримувати таке іменно моральне навантаження, не фізичне, фізичне - це не проблема, з усіма проблемами, які були, то ми вирішували, а морально, таке, що ти находишся весь час у такій зоні.
Найважчим для Миколи було втрачати побратимів, не мати змоги їм допомогти.
Микола Пашняк, прикордонник:
Тоді найважче, тому що ми разом жили, разом спілкувалися, і бувають такі ситуації, що ти не можеш йому допомогти.
Костянтинівка, Часів Яр, Слов'янськ. Кожен бій тут запеклий і кривавий. І найбільша підтримка у такі хвилини - рідні й близькі. Спогади про них додавали сил.
Микола Пашняк, прикордонник:
Ти знаєш, що тебе чекають вдома і за тебе моляться, то якраз воно більше підтримувало у ті такі хвилини.
Найбільшою мрією Миколи є день, коли війна закінчиться, і кожен український захисник живим і здоровим повернеться додому.
