Від Павленка до Луценка: Чому українські чиновники дозволяють собі "фокуси" [ Редагувати ]

Галасу цього тижня наробила історія з міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком. Він опинився у центрі міжнародного скандалу. Місцева преса описала сутичку Луценка з німецькою поліцією в аеропорту Франкфурта-на-Майні. Міністр, за даними журналістів, перебував у нетверезому стані. Поліція підтвердила факт інциденту.

У більшості розвинутих країн навіть натяку на такий скандал достатньо, аби чиновник позбувся посади. В Україні ж така поведінка службовців найвищого рангу стає нормою. Приміром, міністр у справах сім'ї, молоді та спорту Юрій Павленко, який минулого тижня пожбурив папкою з документами в обличчя директора готелю "Спорт", працює і каже, що у своїх діях не вбачає приводу для відставки.

Схоже, українські чиновники, яким люди делегували владу, вважають, що вони мають таке само право на помилки, як і всі інші. І саме це право вони дуже активно використовують. У найкращому разі можновладці визнають деякі власні промахи, хоча і не несуть за них відповідальності. А зазвичай від усього відхрещуються або ж намагаються виправдати свої дії. Чому в Україні високопосадовіці можуть нехтувати правилами доброго тону - сюжет Наталії Ковальової.

Німецькому виданню "Більд" було про що писати цього тижня. "Він був страшенно п'яний, тому капітан літака не пустив його на борт. Ударив жінку-поліцейського. Жбурляв телефон. Пред'явив свій дипломатичний паспорт", - усе це про міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка, який опинився у центрі міжнародного скандалу.

МВС називає все це наклепом. А німецька поліція і представники авіакомпанії підтверджують: скандальний інцидент з українським держслужбовцем таки відбувся. 

Вона їздить на "Жигулях". без сирен і без охорони. Олена Шапран - наче з Червоної книги чиновників. Завдяки всім своїм професійним досягненням, зокрема знанню етикету, перемогла у конкурсі з гучною назвою "Найкращий держслужбовець України". Почесний диплом - у центрі іконостасу з різних грамот і подяк. А від грошового призу і сліду не лишилося.

Олена Шапран, переможниця всеукраїнського конкурсу "Найкращий держслужбовець":

- Нас відзначили в районі грошової премією, потім в місті - 5 тисяч, і ще на рівні держави - 10 тисяч. Я скажу банальну правду: я їх витратила на те, щоб лікуватися. Я тоді важко хворіла під час конкурсу, тому всі гроші пішли на лікування.

У конкурсі "Найкращий держслужбовець" чомусь не хотіли брати участі чиновники вищого рангу, дивується Олена Шапран. І завдання, в принципі, не були складні. Наприклад, з етикету - як держслужбовець повинен ввічливо розмовляти телефоном.

Олена Шапран, переможниця всеукраїнського конкурсу "Найкращий держслужбовець":

- Ну, наприклад, запитання таке: хто має перший покласти слухавку після телефонною розмови. Та людина, яка телефонувала, чи ви. І хто має? По-перше, її не треба кидати.

"Корпорація ідіотів" - так державну службу охрестила українська письменниця Лариса Денисенко. Її сатиричний роман, власне, так і називається. Головний герой, якій у своєму житті нічого путнього не зробив, якось зустрічається із дияволом. Той і ставить йому одну умову: маєш влаштуватися на державну службу: "Люди починатимуть повзти на колінах біля вхідних дверей до твого корумпованого відомства, цілувати твій підпис сухими від нелюдського жаху губами, приносити купи грошви, дарувати своїх дружин та коханок".

Авторка "Корпорації ідіотів" Лариса Денисенко працювала в одному з міністерств. Тож усі історії та герої роману - не вигадані. Тут є, наприклад, колишня масажистка із провінції, яка стала керівником піар-відділу завдяки коханцю-чиновнику, якому робила масаж. І держслужбовець, який практикує уринотерапію та агітує інших зайнятися тим самим. Між іншим, не всі прототипи упізнали себе в цих героях.

Лариса Денисенко, письменниця, колишній держслужбовець:

 - Я проїжджала повз кіоски "Все по 8 гривен", "Все по 3 гривны", і на одному відпали цифри і була така фраза - "Все по…" От ви розумієте, "Все по…" - це ставлення нашої державної служби до людей. Середовище це може поглинути, середовище це може зламати, середовище це може тебе застелити як килим, і по тобі будуть ходити.

Отже, держслужба фактично є "імітацією бурхливої діяльності". Приміром, доповіді готують, качаючи реферати з інтернету. А натомість усі людські пороки тут дбайливо викохують.

Лариса Денисенко, письменниця, колишній держслужбовець:

- Потім ти починаєш говорити із чиновництвом в Кабміні. Ти розумієш, що ти розмовляєш зі стіною. Ти ні на що ні впливаєш, розпинаєшся, говориш: "Ви розуміє це дасть нам то, то, то". А йому нічого не треба. Ти скажи, що це дасть йому - може, тоді він послухає. А це все не цікаво.

Йому не треба пояснювати, чому хтось із держслужбовців вкотре когось принизив або побив. Він знає, що це така реакція підсвідомості. Психолог Вадим Васютинський захистив дисертацію на тему "Психологія влади". У всьому вині комплекси.

Вадим Васютинський, доктор психологічних наук:

- Якщо агресивність пов'язана саме із виконанням їхніх обов'язків, то це може бути, насамперед, ознакою невпевненості в собі - що викриють мою статусну неспроможність, що я насправді не є таким класним пацаном, як всім здаюся.

Наталя Ковальова, кореспондент:

- Психологія, яка вивчає людські емоції, вважає, що жадоба влади ненаситна. Тобто скільки не пий, втопити спрагу до цього не вдасться.

Одеська міськрада:

- Слушайте, кто вы такой? Это не стрелка, это горсовет.

- Сопля, я тебя повешу вот здесь!

- Вы меня выпихиваете из здания городскго совета?! Кто вы такой?

- А кто вы такой? Иди, сопля, ты ни дня не работал.

Йому лише 28, він уже депутат, має власного водія. І все це не тому, що його батько - держслужбовець вищого рангу, переконує Олексій Гончаренко.

Олексій Гончаренко, депутат Одеської міськради:

- Депутатство сказалось на моем характере, потому что и люди мне говорять, что я стал жестче, злее.

Він як учасник цього конфлікту у мерії, завзято переконує, що чиновник перший має відповідати за свою поведінку.

Олексій Гончаренко, депутат Одеської міськради:

- Человек должен написать заявление об уходе сам. Вот это правильный подход.

При цьому Олексій Гончаренко себе на увазі не має.

Міністрові фінансів Японії коштувала крісла прес-конференція, на якій він начебто видавався п'яним. А шведська справа про шоколадку, напевно, увійшла би в підручник для держслужбовців, якби він існував. 1995-го року міністр Мона Салін помилково розрахувалася у супермаркеті службовою карткою за сигарети, підгузки і шоколадку. Вона була звільнена.

Бйорн Бломквіст, заступник генерального прокурора Швеції у справах корупції:

- Держслужбовці у Швеції отримують досить непогану зарплатню. Слуги народу - хороша професія, коли це стосується грошей. Не те щоб суми фантастичні, але пристойні. І якщо виявиться, що вони роблять щось неправильно, посаду втратять просто миттєво.

Це кадри з британського комедійного телесеріалу 80-х, знятого за однойменним романом "Так, пане міністре" про махінації держслужбовців.

- Нужна веская причина вашего назначения. Как насчет комитета по борьбе з кариесом? Вы смыслите что-то в кариесе?

- Я банкир.

- Может, тогда комитет по пожарной безопаности?

Подейкують, що саме цей серіал підштовхнув Маргарет Тетчер реформувати чиновницьку мережу. В Україні ж різноманітні чиновницькі фокуси сприймають як привід посміятися. І не роблять нічого, аби це змінити.

Наталя Ковальова, Андрій Анастасов, Оксана Старенька, Василь Меновщиков, "Подробиці тижня", телеканал "Інтер"