Сегодня отмечают День почерка: Украинцы уже не пишут письма [ Редагувати ]

23-го січня у світі відзначають День почерку або День ручного письма. Започаткували його в Америці, щоб нагадати суспільству про неповторність почерку кожної людини. Якщо у 19-му сторіччі письмо і каліграфія стрімко розвивалися, то в 21-му вони швидко занепадають. Чи часто українці беруться за ручку, - у матеріалі Валерії Мікульської.

У старшій групі цього столичного садочка - година шкільної підготовки. П'ятирічки старанно виводить свої перші гачечки та палички. Навчити маленьку людину писати не складно, пояснює педагог, головне - зробити це правильно від самого початку. Допомагає малятам сучасний гумовий тримач.

Наталія Лабирець, вихователь дитячого садка:

- Він фіксує пальчики, і дітям зручно писати, бо олівчик може бути затонкий або незручний. А тут все правильно і анатомічно, пальчики виставляються правильно.

Те, що довго відточується, швидко забувається. Уже на студентських лавах українці лінуються писати. Планшети, нетбуки - усе, аби тільки не ручка й зошит. І на роботі, і в повсякденному житті дедалі частіше папір міняють на монітор.

Юрій - експерт головного криміналістичного центру України. Кілька написаних речень можуть розповісти йому про вдачу, настрій, стать людини. Каже, останнім часом роботи із писаниною значно поменшало. Тож фахівці мусили навчитися розшифровувати і електронний почерк.

Юрій Іршин, експерт Державного криміналістичного центру:

- Сложный такой термин, называется семантика. Семантика - это смысл. Человек, когда пишет, он излагает свои мысли. Текст, принадлежащий конкретному человеку, он тоже персонифицируется.

Валерія Мікульська, кореспондент:

- Вулична поштова скринька. Таких у столиці лишилися одиниці. А ще років 20 тому у кожному дворі чи будинку вони були неймовірно популярні. Від мами, коханого, від друзів листів чекали звідусіль. Утім, інтернет та мобільний зв'язок зробили свою справу. Від цієї письмової культури спілкування лишилися іржаві, але приємні спогади.

Ольга Григорівна уже й не порахує, який раз збирає свою робочу поштарську сумку. Показує - нині розносить самі газети й бандеролі. Раніше щодня було до сотні листів.

Ольга Костенко, листоноша:

- Раньше з такою сумкою не ходили, а ось можна показати, дивіться, яка сумка велика, ця сумка не на один раз була. Один раз наложили і ще раз була така сама.

Дмитро - один із небагатьох прихильників рукописного листування. За комп'ютер сідає тільки на роботі, удома - лише ручка та папір, каже, відчуття зовсім інші.

Дмитро Марковський, прихильник ручного письма:

- Можна зробити вітання якесь, наприклад, щире за допомогою поштової картки або листа, бо цей лист несе енергетику. Людина може не тільки перечитати, але й потримати, відчути енергетику.

Таких, як він, небагато. Вірними тому, що написане від руки, залишаються пенсіонери і творчі люди. Здебільшого поети. Кажуть, вірші, занотовані на папері, виходять особливо щирими.

Валерія Мікульська, Андрій Кузнєцов, Новини, телеканал "Інтер"