Тарас Костанчук: "Тут поранений, тут кричать… В голові одне бажання - укритись і вижити" [ Редагувати ]

Офіційні цифри загиблих в Іловайському котлі 366 воїнів, три сотні потрапили в полон і 429 отримали поранення. Але це мінімальні втрати, - каже колишній командир штурмової групи батальйону "Донбас" Тарас Костанчук, який чотири роки тому потрапив в оточення під час виходу із Іловайська і вижив.

Перед заходом в Іловайськ, українська армія швидко і успішно звільняла окуповані донбаські міста і села. Була впевненість, що Іловайськ так само швидко стане українським?

Тарас Костанчук: Іловайськ - один із ключових транспортних вузлів. Всі розуміли, якщо ми беремо це місто - значить війна скоро закінчиться. Іловайськом мали замкнути коло і зайти в Донецьк, який так само легко могли би звільнити.

Саме місто знаходиться поміж Росією і Донецьком, фактично на прямій лінії. Тому на цю операцію всі ми йшли із дуже великою надією.Але що відбувається в самому Іловайську - ніхто точно не знав. На рівні чуток ходила інформація, що там десь з півсотні ополченців. Попередній досвід у Лисичанську, Попасній показував, що як тільки починають наступати наші батальйони, 2-3 атаки, ополченці кидають зброю і тікають, щоб не загинути. Думали, що в Іловайську буде так само.

Але вже на місці, тодішній командуючий сектору Б в АТО, генерал Хомчак сказав, що не
розуміє, який там укріпрайон, бо розвідників, які намагалися щось розвідати, обстріляли і вони повернулись назад. Укріпрайон - це по суті індустріальна зона: товсті стіни і будівлі, за якими легко сховатись і стріляти звідти. Тому це трохи непокоїло.Спланували зайти в місто з обох боків і тиснути. 10-го серпня легко пройшли два блокпости, а вже на третьому – перед індустріальною зоною, зустріли несподіваний опір.

Почався досить інтенсивний вогонь із різних сторін. В тил зайшла ДРГ, яка пробувала підірвати пройдений нами шляхопровід. Інша група наших бійців наткнулась на кадирівців.Перша розвідка боєм показала, що все не так просто: ми впираємось і в укріплений блок-пост і в укріплені адмінбудівлі. Якщо вони не боялися підірвати за нами той шляхопровід, щоб закрити вихід техніці і заблокувати в пастці наших бійців, значить їх там не 50 ополченців. Але вже в першому бою від кулі снайпера загинуло два офіцери – полковник і підполковник, та двоє бійців. Вони наткнулись на ДРГ, яка мінувала шляхопровід. Пізніше азовці розповіли, що у них теж двоє двусотих. Такі раптові втрати вдарили по мізкам. Але все одно ніхто навіть не уявляв, що це фортеця, яку неможливо взяти.

Чому, якщо на самому початку зустріли такий несподіваний опір?

Тарас Костанчук: Бо місто велике: половина – приватний сектор, якась церквушка, а укріпрайон тільки в індустріальній зоні, з якої ми і заходили. Тому ми перепланували свій захід, вирішили зайти їм в тил з боків і ці ополченці мали би побігти. Зімітували, що нападаємо на них по центру. По бокам на позиціях стояли наші точки з танками, які мали відсікти підкріплення із Харцизьку. Зайшли через Грабське, зачистили кілька стрілкових точок і депо. Зайняли всю ліву сторону. Думали, що інші підрозділи так само зачищають правий фланг. Тоді залишилося б взяти лише укріпрайон. Психологічно всі ці ополченці не готові були воювати. Як тільки вони бачили, що приходять кранти – кидали все і тікали.Фактично ми контролювали третину міста і звідусіль чули перестрілки. Йшли бої.

Якщо з попередніх міст вони тікали, то чому вирішили боронити Іловайськ?

Тарас Костанчук: Російські куратори з Росії, які все це контролювали, розуміли, що Іловайськ – ключовий вузол. Вони знали, якщо ми там закріпимось, то Донецьк стане повністю відрізаним від залізничного постачання, а значить і зброї, і живої сили.

Тому ополченцям спершу пішло підкріплення, а далі зайшли батальйонні групи російської армії. Навіть якби ці ополченці закріпились в індустріальній зоні, то росіяни розуміли, що довго вони там не висидять. 2-3 дні і почнуть тікати. Тому через кілька днів росіяни вводять на Донбас регулярну армію - це 8 тис людей з технікою і артилерією. 4 на донецькому напрямку ( Іловайськ) і 4 на Луганському. На секундочку – 4 тисячі з бронетехнікою регулярних військ, проти тисячі, наших.

Коли почались самі запеклі бої?

Тарас Костанчук: 21-22 серпня, коли з території Росії почала лупити російська артилерія. Чому потім говорили, що зі своїх позицій в Іловайську дезертирувала 51-ша бригада? Бо вони стояли лише з автоматами, а по них лупила важка артилерія. І що робити їм в цій ситуації - ніхто нічого толком не казав.Потім ми дізналися, що штаб Литвина теж перемістився із займаних позицій.

Ми кажемо, що вони втекли, а вони кажуть, що боялись, аби їх чимсь не накрили. З боку Генштабу не було жодних чітких команд, до нас доходили тільки якісь чутки. Якби навіть 23-го серпня дали чітку команду, що відходьте, залиште сектор або сконцентруйте сили і захопіть той Іловайськ. Нехай навіть із втратами, але захопіть. Однак не було жодних команд, жодних, що під час військової операції такого рівня є просто неприпустимим.

Чому так вийшло?  Генштаб не знав про вторгнення російської армії?

Тарас Костанчук: В Києві тоді всі готувались до параду, а Муженко готувався отримати наступні генеральські погони.

Назаренко говорив, мовляв, а чому ми мали реагувати на всі дані розвідки, якщо деякі з них були неперевірені. Муженко взагалі сказав, що не міг прочитати всі дані, які йому клали на стіл. Тому в Генштабі не були впевнені в тому, що відбувається в Іловайську. Вже 23-го серпня з телефонних розмов ми знали, що на нас сунуть цілі колони росіян. Це була катастрофа. Але поки вони дійшли, поки окопались – у нас було ще 2-3 дні, щоб спокійно вийти.

То це провальна операція з нашого боку по Іловайську? Якщо так, то це безвідповідальність з боку Генштабу?

Тарас Костанчук: Це боягузтво і невідповідність займаній посаді. Але під час війни – це вже військовий злочин. В Генштабі кажуть: "У нас же нема війни".

Взагалі-то за АТО відповідало СБУ. Виходить, що взагалі немає ніякої відповідальності. А кілька днів тому нам прийшла відповідь з Міноборони, що українські збройні сили не мають відношення до подій в Іловайську. Хоча сектором командував генерал Хомчак.

Що відбувалось всередині серед бійців?

Тарас Костанчук: У нас взагалі не було зв’язку поміж батальйонами. Рація була тільки в Хомчака і його штабістів. Що у нас робиться через 100 метрів - ніхто не знав. Чули стрілкотню, але перемагають там хтось чи гине – невідомо. Тільки суцільне бах-бах звідусіль. Те саме вони чули з нашого боку. Вести війну без зв’язку – це все одно що йти навпомацки в суцільній темряві. Навіть в Другу світову були рації. Бійці розбились на групи, хто закріпився в школі, хто в будинках. Але коли в пару таких будинків лупанули градами – стало зрозуміло, що ця ідея - дурня. Підрозділи трохи розійшлись, повідтягували техніку, окопались і чекали команду. Команд не поступало.

Серед бійців почався хаос і легка паніка. Тільки й розмов, що ж робити, тікати чи закріплюватись? Комусь телефонують родичі і кажуть, що у вас там крах, в інтернеті всі пишуть, що ми оточені росіянами. І в цей час всі сидять і чекають хоч на якусь команду зверху. А її нема.

На той момент на рівні Генштабу вже мали б знати, що відбувається.

Тарас Костанчук: Вони кажуть, що дізналися постфактум, коли росіяни оточили нас трьома лініями оборони, ще й встигли окопатись.Офіційна позиція Муженка така: ми не могли припустити, що Росія піде на пряме вторгнення!!! Стратеги війни не могли припустити очевидного, після захоплення Криму!!!

Тих, хто казав про російське вторгнення у Генштабі називали панікерами. Хомчак бачив, як відходили наші САУ і просив командира лишитись. А той сказав, що лишиться, якщо почує таку команду із Генштабу. Хомчак дзвонить в Генштаб, просить дати команду тому підрозділу, а йому там кажуть: сам їх зупиняй. А хто би його послухав в таких хаотичних умовах?

А в Генштабі тим часом сиділи і роздумували: оце ці панікери, оце оті дурні добровольці, не розбираються чиї танки йдуть, переплутали, думають, що російські. Не може такого бути, щоб росіяни зайшли. Генштаб витратив цілих три дні на те, щоб переконатись: російська армія зайшла на територію Донбасу. І поки ця інформація три дні доходила до нашого Генштабу, росіяни вже окопались.

І тільки після того Муженко почав ворушитися. Казав, що зробив 12 телефонних дзвінків командувачу військ Росії, щоб домовитись про наш вихід із котла. Бутусов каже, що цим дзвінком Муженко ще гріше зробив, бо розповів тому генералові про наші точки і яким коридором ми всі збиралися виходити. Росіяни взяли і почали стріляти по нас прямою наводкою. От що зробив Муженко! Ну не ідіот? Це війна! Скажи, що ми завтра виходимо о 8-ій ранку таким-то коридором, а сам розвертай армію і йди на Іловайськ. Або обходь його іншою дорогою. Не домовляйся і сподівайся, а воюй!

Росіяни виходили на зв’язок вже на місці?

Тарас Костанчук: Так, прийшли до Хомчака і кажуть, що на найвищому рівні домовились, що всі ви завтра виходите звідси без зброї. Той був в шоці - як це так, виходимо без зброї? Без зброї виходять лише в разі капітуляції. Щоб уникнути великих жертв серед особового складу, можливо, Порошенко і пообіцяв таке Путіну на перемовинах у Мінську.

Тому у росіян пішла команда, що ми виходитимемо колонами без зброї, все залишаємо. З українського боку Порошенко теж сказав Муженку, щоб всі ми виходили без зброї, а той просто побоявся таку команду віддати. Він добре розумів, що добровольці ніколи не здадуться і будуть битися до останнього патрона. І от цю деталь на фронт не передали, сказали лише, що домовились про зелений коридор.

Росіяни, які пізніше давали інтерв’ю, виправдовувались, чому почали стріляти по нас. Мовляв, їм пішла команда про вихід колони без зброї. А тут вони бачать, що суне техніка, зброя, танки, гармати - це означає, що домовленості порушені і вони віддають команду "вогонь".

Для чого їм було розстрілювати колону українських солдат, якщо ті виходили зеленим коридором?

Тарас Костанчук: Бо порушені домовленості, а сама колона виходить бойовим порядком. А якщо вона розвернеться і
почне стріляти по них? А от для чого росіяни стріляли в автомобілі з червоними хрестами, для чого розстрілювали незахищені і неброньовані автомобілі, пожежні машини, санітарні, пазіки?

Навіть якщо там сиділи бійці з автоматами в руках - вони не могли нанести їм великої шкоди.Пішла ланцюгова реакція: спершу почали лупити по танкам, а далі пішов просто безперервний вогонь і вже ніхто не зважав, хто в цій колоні йде. Це важко зрозуміти. Але росіяни однозначно військові злочинці, бо вбивали людей, які не йшли в атаку, а по домовленності виходили з оточення.

Як проходив сам вихід із Іловайського котла?

Тарас Костанчук: То був хаос: коли почався обстріл - руки і ноги наших солдат розліталися по різні боки. Тут поранений, тут кричать… В таких ситуаціях спрацьовує інстинкт самозбереження, десь укритись, тому бійці сповзали в канави, відбігали. Пробували на швидкості проїхати на машинах, але влітали в рівчаки, перевертались, вискакували на ходу, бігли, відтягували поранених, бинтували їх, збивались в купу і пробували відстрілюватись. Поки не закінчується бій - це один адреналін, бажання вижити, жах і хаос.

Особливо коли нема командування.Наш батальйон «Донбас» відходив в кінці колони. Загалом вся колона, а це до півтори тисячі солдат, простягнулась на кілька кілометрів. Йшли по грунтівці поза селами. Росіяни стояли з одного боку, взявши нас по суті в кільце. Бо з іншого боку російський кордон і бігти туди - це незрозуміло, куди бігти.

Офіційні цифри загиблих - 366 воїнів, три сотні потрапили в полон і 429 отримали поранення. Експерти кажуть, що це мінімальні втрати української армії в Іловайському котлі.

Тарас Костанчук: Офіційні втрати завжди є мінімальними, бо вони підтверджені. Я думаю, що загиблих у нас як мінімум 500, поранених - плюс-мінус вони порахували, але це тільки ті, хто офіційно зафіксовані як поранені. А про цивільних не говорять, так само не рахують тих, хто не оформив поранення, а вилікувався сам.

От я був поранений, але це ніде не зафіксовано, бо я сам лікувався ще коли переховувався в Іловайську, а потім мене прооперували в Києві , в цивільній лікарні.. Таких як я із нашого батальйону я знаю ще трьох. Тому самих поранених теж на 30- 40 % більше, ніж кажуть офіційно.

Втрати в Іловайському котлі - це найбільші втрати загалом у війні?

Тарас Костанчук: Це просто катастрофічні і жахливі втрати навіть якщо рахувати їх за офіційним мінімумом. Уявіть собі, що за 3-4 дні, з 29-го серпня по 1-2 вересня, загинуло майже 400 бійців. І за їх смерті відповідальна не тільки Російська Федерація. Під час війни відповідальні ті, хто планують операцію.

Невміле планування - це відповідальність і так було під час всіх воєн. Але поки при владі ті, хто винен як в Іловайській трагедіїї так і в Дебальцево, Савур-Могила інщі, то і далі Генштаб і СБУ переводитимуть стрілки одне на одного, уникаючи відповідальності.Катерина Іванова