Біля Шумів обстріляли українських військових: четверо загинули [ Редагувати ]

І повертаємось до загострення на фронті. Поблизу селища Шуми російські окупанти обстріляли позиції наших військових. Ігор Левенок стежить за ситуацією.

Ігорю, що відомо на цю хвилину.

На жаль новини з фронту не втішні, сьогодні, окупанти вкотре порушили режим припинення вогню та здійснили прицільний обстріл позицій українських захисників із заборонених Мінськими домовленостями мінометів калібру 82 мм, станкових автоматичних гранатометів і великокаліберних кулеметів неподалік населеного пункту Шуми, що в районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання "Північ".

В результаті обстрілу, чотири військовослужбовці зі складу Об'єднаних сил загинули, двоє отримали поранення. Пораненим воїнам оперативно надано першу медичну допомогу та доправлено до лікувального закладу.

Ми сьогодні були на передовій на Луганщині, на щастя там панувала відносна тиша. Втім наші захисники не розслабляються, то тиша ця оманлива. Подробиці пропоную подивитися в моєму матеріалі.

Луганщина. Передова поблизу містечка Золоте. На цих позиціях відносне затишшя. Армійці такий стан називають "ані війни, ані миру". І в тому є особлива небезпека. Тиша - розслабляє, а прилетіти може будь-якої миті. Окопна війна має свої нюанси.

То есть ты как бы не понимаешь, куда оно прилетит, куда попадет, может и на позицию залететь, а может и мимо пролететь.

На позиціях зустрічаємо ось цього колоритного бороданя. Андрій на позивний "Єнот". Не надто говіркий, втім поволі розповідає: на війні від початку п'ятнадцятого. Пішов добровольцем. А в мирному житті працював монтажником висотних робіт.

У мене родина патріотична, мати, батько, я коли уходив батько благословив мене на ето.

Шість років на фронті. На власному досвіді загартований вогнем. Із тіла Андрія лікарі дістали три ворожі кулі. І він знову тут зі зброєю в окопах. Захищає рідну землю.

Попала в засаду группа и мы выдвинулись к ним на помощь. Получил три пули, вынесло часть костей с плеча. Но попался хороший доктор, как папа обо мне заботился все, говорит рука будет работать. Поставили имплант, нарастили кость, воюю до сих пор.

Цей документальний фільм потрапив на екрани у 2018. Відтоді Андрій дослужився до звання "головний сержант взводу". А про своє поранення тепер згадує з усмішкою.

Андрій, військовослужбовець Збройних сил України:

Та ну як, помирать я не собирався, до останнього вірив у те що я виживу.

І тепер Андрій жартує, мовляв, стару з косою й на поріг не пустить. Про свій вік чоловік прямо не говорить, каже: йому за сорок. Та нещодавно став дідусем. Каже, треба ще онука правильно виховати.

Я знаю, що йому розповісти. Що? Про події цієї війни, про те що ми робили, про те що потрібно було робити.

Андрій визнає: війна забирає багато сил, здоров'я не додає, та жага до перемоги не згасає. Бо ж за неї наші воїни віддали вже задосить, аби поступатися ворогові.

Перемога, єстественно, перемога, тільки аби вся Україна цього дуже хотіла, тоді б усе сталося швидше.