Звірства в Бучі: свідчення 20-річної бучанки про злочини, які скоїли рашисти [ Редагувати ]

Про акти геноциду в Бучі має кричати весь світ. Нові й нові докази кривавих злочинів росіян з'являються щодня. Свідчення героїні нашого наступного матеріалу без сумніву поповнять доказову базу Гаазького трибуналу. Вони вкотре підтверджують - росія чинить геноцид проти українського народу.

Про голод, страх, жах, вбивство матері на власних очах… вустами 20-річної бучанки - це все далі у сюжеті Ярини Марків.

Це - Тетяна. Вона пройшла всі кола бучанського пекла. Разом з рідними перебувала в місті від початку й до кінця. Сім'єю вирішили: ми залишаємось вдома.

Тетяна Січкар, жителька Бучі:

Ми живемо в Бучі , вірніше, жили, сім'єю: тато мама я, в нас коти. Ми не виїхали. Бо.. багато людей, які виїжджали, так нікуди і не доїхали.

Одних розстрілювали. Інших - брали в заручинки. Знущалися й катували. А ще - це постійно палаюче небо…Вибух за вибухом…

Від жаху "руського міра" Тетяна з батьками ховались у власному будинку. Допоки не втратили зв'язок із цивілізацією.

Тетяна Січкар, бучанка:

Люди просто стояли на вулиці і готували у сміттєвих баках.

Бо газу немає і єдиним шляхом, який ми бачили для себе - це ходити до бабусі. В неї там піч, там дрова, й ми там готували їсти щодня.

Щодня під вогнем шлях за харчами перетворювався в лотерею на життя. Й одного разу фортуна сім'ї таки не посміхнулася.

Ми на зворотньому шляху поверталися додому. І раптом постріл. Я бачила в цей момент пострілу, як у мами щось з голови вилітає. Я крикнула, щоб тато лягав. Ми впали.. мама впала, бо її застрелили. Прямо в голову.

Прямо на очах у доньки. Жінці було всього 46 років.

-Вона просто лежала стікала кров'ю і я нічого не могла зробити. Ми кричали їм , що ми мирні люди, щоб нам допомогли, що в нас поранено маму.

Та російським нелюдам було байдуже. Вбивство цивільних - це для них розваги. Як і допити: рашисти познущалися ще й з батька Тетяни. Чоловік попрямував до рашистів, щоб відвернути увагу від доньки й спитати, чи можна забрати тіло вбитої дружини. Тетяна втекла до бабусі. Батько в той день додому не повернувся.

-На щастя, тата просто взяли і викинули. Посеред ночі зі зв'язаними руками з мішком на голові.

Над ним глумилися. Змушували роздягатися. Задавали безглузді питання:

Тетяна Січкар, бучанка:

Одним з таких питань було "як цивільна людина ставиться до їхні асвабадітєльної операції?". Тато їм і відповів, що "ви асвабаділі меня от жени, а дочку от матері."

Маму Тетяни поховали в Бучі на подвір'ї. Сім'я покинула місто після звільнення українськими військовими. Зараз дівчина з рідними в Києві. Ділиться, в Бучі залишився її 100-річний прадідусь, який пережив Другу світову, а навалу рашистів…невідомо, чи зміг. Зв'язку з ним немає. Єдине, чого зараз прагне Тетяна - щоби світ знав страшну правду. Що Буча - це не фейк, а моторошна реальність.

Тетяна Січкар, бучанка:

Страшна ситуація…Але будемо якось жити далі. Ми українці - ми незламні.. Тому отак от. Все буде Україна, дякую.