З собаками із пекла: історія порятунку небайдужої ірпінчанки [ Редагувати ]
Попри постійну загрозу життю, жінка ні на хвилину не покидала тих, кого прихистила
Наша наступна історія - про людяність, яка перемагає і страх, і смерть. Олена Лебедєва - ризикувала власним життям і залишалась під обстрілами до останнього, не покидаючи палаюче місто. Жінка колись врятувала від вуличної смерті одинадцятьох безпритульних тварин. І коли в Ірпінь прийшла війна - не покинула їх.
Про відданість та порятунок великих і маленьких життів - розкаже Ярина Марків.
Дай, ой умніца! От умніца. Хароша, хароша.
Це - Дана та її нова сім'я в Білій Церкві. Колись собака "осиротіла"через хворобу господаря.
Зої, хало! Хамі ау…
А це - українка Зоя. І вона віднедавна - мешканка Франкфурта!
А ці пухнасті - зараз живуть в Австрії. Трилапа Маля могла померти ще 10 років тому - її збила машина. А Маню господарі - просто викинули.
У всіх цих собак - своя історія порятунку. І - єдиний янгол-охоронець. Їх і ще шістьох безпритульних колись прихистила, вилікувала й виходила - пані Олена. А потім врятувала від загибелі ще раз. Не покинула: вивезла із палаючого ірпінського пекла.
Олена Лебедєва, ірпінчанка:
Идешь по улице, любое животное. Вот видишь, оно несчастное, я всегда у меня в сумке вода корм. Я не могу вот пройти мимо животного. Это нереально.
Пані Олена переїхала в Ірпінь 2008 року. Відтоді й почала ділити обійстя з чотирилапими друзями. Вже на пенсії, жінка навіть влаштувалася на роботу, щоби прогодувати тварин. Та в один день турботи стали геть іншими…
Олена Лебедєва, ірпінчанка:
Це як фільм якийсь. Про когось. Происходит не зі мною. Що це якась жінка бігає по двору з цими собаками, літають ці бомби.
У місто вдерлися рашисти. І з першого до останнього дня війни жінка була вдома.
Ночью я сиділа біля вікна, в мене на кухні вікно. Плакала і молилася. Біля мене сім собак. Страшно... дуже страшно.
Дім пані Олени - уздовж головної траси Ірпеня. Тут танк є. Там, де й прокладали собі шлях ворожі танки. Жінка розповідає: щодня спалахували сусідські будинки. Все горіло - безупинно.
Рази два приїжджали якісь люди, кажуть у вас є п'ять хвилин, виходьте на Київ їхати. - Я кажу: "ні у мене собаки". - Собак ми не беремо це не пріоритет. - Я кажу ні, так ні.
Попри постійну загрозу життю, жінка ні на хвилину не покидала тих, кого прихистила.
Олена Лебедєва, ірпінчанка:
У них вот в глазах эта боль такая. Ну не надо нас бросать, мы ж хорошие. Мы ж тебя любим. Мы ж усе для тебя сделаем. Понимаете? Я не могла просто.
Катерина Шпіллер, донька пані Олени:
Я не знала чи вона жива, що відбувається. І всі ці дні я шукала когось, хто міг би її вивезти із собаками.
Донька пані Олени й сама розповідає про вибрики долі. Вона після кількох років життя за кордоном, разом із чоловіком-іноземцем наважилася на важливий крок - згорнути бізнес в Австрії та з двома дітьми переїхати до України.
Катерина Шпіллер, донька пані Олени:
І от як тільки ми приїхали - розпочалась війна через 4 чи 5 днів. Ми були ще два тижні в Україні після початку війни і потім тільки приїхали назад до Австрії.
Поки добиралися - зв'язок із мамою зник. В Ірпені тоді почалася окупація. Пані Олена каже, від голоду рятував сусід - носив технічну воду й тріски для багаття. А 25 березня…
Олена Лебедєва, ірпінчанка:
Сусід мій кричить Лєна Лєна допоможи мені. Він лежить. Нога відірвана, кусок ноги з м'ясом, з кров'ю, пальці відірвані.
Жінка під обстрілами побігла до укриття по допомогу. Назад у вогонь її не відпустили. За дві години повернулись хлопці з Тероборони:
Олена Лебедєва, ірпінчанка:
Я говорю Вы спасли говорю соседа? Говорит, да. Мы его отвезли. Я уже иду к себе, потому что у меня там и собаки и все. Открываю дверь, а у меня влетел снаряд, у меня там. И часть от вот этого вот снаряда влетела так в дом, что все окна, все все, дыры вот такие зияющие... Везде стекла.
Так, рятуючи сусіда, жінка врятувала від загибелі й себе. В хаті не залишилось цілого місця! А от тварини… всі вижили! І того ж дня до пані Олени прийшли волонтери:
Олена Лебедєва, ірпінчанка:
У вас есть 10 минут берите всех животных. Я говорю что и животных можно брать? Да! И животных. Вот когда они сказали слово животных я просто вот поняла что на свете есть какой-то или ангел хранитель...
Так з одними документами й п'ятьма собаками жінка вирвалась із пекла. Десять днів тривала дорога до доньки. Спочатку пані Олена зупинилась у друзів у столиці. Одній собачці - там знайшли нових господарів. З рештою чотирилапих - жінка машиною приїхала у Мукачеве. Там пані Олена зупинилась в однокурсника доньки. І ця історія знову про добро й повороти долі.
Дмитро Кукурузов, волонтер:
Вісімнадцять років назад пані Олена прихистила нашу родину. В теперішній час я рад, що зміг віддячити їй.
Маргарита Кукурузова, волонтерка:
З багатьма людьми нас війна розлучає, а з кимось вона зводить знову. Навіть ти не думав, що ти з цією людиною ще зустрінешся.
Так сім'я з чотирма дітьми на кілька ночей поповнилася ще чотирма - чотирилапими. Дамір вже став просити у батьків домашнього улюбленця. До відповідальності, каже, готовий!
Я розумію, що тварини залежать від людей і тому їм треба приділяти увагу і піклуватися про них так, як ти піклуєшся про себе.
Так одне цуценя зосталось у Мукачеві.
А ще одна собака - знайшла нову люблячу сім'ю в Німеччині. Почувши історію Зої, відома кінорежисерка з Франкфурта здолала сотні кілометрів, щоби стати її господаркою.
Зараз пані Олена в безпеці й з найріднішими - живе у доньки в Австрії. До речі, їй любов до тварин передалась по спадковості! Катерина в минулому ветеринар, а зараз - грумер!
Катерина Шпіллер, донька пані Олени:
Весь цей час я стрижу безкоштовно собак нашим біженцям. Хто хоче привезіть до мене маленьку собачку, я залюбки безкоштовно підстрижу.
Однак родина дуже хоче повернутися додому.
Будьте добрыми. Помогайте людям и животным, и всем.
Ярина Марків, кореспондентка:
Своєю людяністю ми разом здолаємо ворога. Добро ж завжди перемагає зло.
