Одеський театр імені Василя Василька тримає культурний фронт: актори підготували виставу, присвячену війні [ Редагувати ]

Культурний фронт тримають в Одесі! З перших днів війни тамтешній театр імені Василя Василька почав готувати виставу, присвячену нинішнім подіям. Спектакль називається "Саша, винеси сміття!", днями робота над ним завершилася - і ось на закритому показі побували наші кореспонденти.

Нині у глядацькій залі лише журналісти та співробітники Одеського українського драмтеатру Василя Василька. З урахуванням усіх заходів безпеки, виставу показують не на головній сцені, а буквально під нею - у підвалі поруч з бомбосховищем. І це лише налаштовує на подальше дійство.

Максим Голенко, головний режисер Одеського академічного українського театру ім. В. Василька:

Ми назвали цей формат "Театр в укритті", а потім виявилося, що воно не тільки безпечно, але й видовищно!

Вистава - містична драма за п'єсою Наталки Ворожбит "Саша, винеси сміття!". У центрі сюжету - родина військовослужбовця Саші. Ще в мирні часи він помирає від серцевого нападу. Чоловіка оплакують донька Оксана та дружина Катя. І та згадує, як військовий не міг пристосуватися до життя та дорікає в цьому.

-Ти ж не заробляв там нічого в твоїй армії! Ти ж туди їздив тільки зі своїми пацанчиками шуточки потравить! - Я офіцер! - Офіцер? Нікому ви там не потрібні, Саня! Нікому! Об вас там всі ноги витирають! - Хто? - Всі!

Минають роки - і ось у країну приходить велика війна. Жінки з жахом вчитуються у новини та готують коктейлі Молотова. Але ж і Саша, який застряг між світами, повертається до родини. Каже: настав час для шостої мобілізації, коли й мертві повинні захищати батьківщину.

-Ми присягали народу України! Вступаючи на військову службу, урочисто клянусь: бути вірним і відданим народу України, чесно виконувати накази командирів! - Стій! Зайняти бойову позицію! (жінка плаче, відлунок та тиша)

Режисер Максим Голенко розповідає: це вистава про перемогу над смертю, над страхом, про те, як ми всі раптом зрозуміли, що армія - це найкраще, що існує в нашій державі.

Максим Голенко, головний режисер Одеського академічного українського театру ім. В. Василька:

Зараз ні про що інше, вибачте, не можна думати і важко думати. І ми для себе хотіли якийсь сенс і зрозуміти, як театр може бути корисний для глядача і розмовляти з ним про те, що його зараз бентежить!

Тепер виставу планують показати передусім військовослужбовцям, які боронять українців та дають відсіч ворогу. Ми запитали, що саме хочуть донести актори до військових?

Нінель Наточа, акторка Одеського академічного українського театру ім. В. Василька:

Те, що коли у нас було відносне мирне життя, дуже багато наших військовослужбовців знаходились, як би, не по справах і їм дуже багатьом було складно, і дуже багато було жінок - таких, як моя героїня - яка пиляла, пиляла, але все воно закінчується, коли починається біда, війна. І коли наші хлопці кожного дня роблять чудеса, дива, те, як вони тримають і тримаються!

При цьому, у виставі дуже багато гумору та іронічних посилань на сьогодення. Власне, глядачі і плакали, і сміялися.

Олександр Самусенко, актор, головний режисер Одеського академічного українського театру ім. В. Василька:

Якщо не буде гумору, то ми всі зійдемо з розуму. Я думаю, що ця вистава це є така терапія: духовна терапія, досить патріотична терапія, таке щеплення - щеплення українською мовою, щеплення театром.

Що стосується назви вистави, то тут є подвійне трактування. З одного боку - сміття, що потрібно винести - це символ буденності, з іншого - сміття - це вороги, яких з нашої землі винесуть українські захисники.