Війна змінила життя назавжди: історія телеоператора "Інтера", який фільмував злочини рашистів [ Редагувати ]
Чи можливо після цього пережитого пекла війни, жити і працювати?
Містечко на Київщині, яке росіяни намагалися зрівняти з землею, і яке точно потребуватиме донорських грошей - це Бородянка. Російські колони там йшли центром міста, обстрілюючи будинки. Крім того, на багатоповерхівки ворог скинув кілька авіабомб. У підсумку: сотні споруд - зруйновані, а безхатьками залишилися тисячі людей.
Житель Бородянки і наш колега, телеоператор Сергій Килимник фільмував усі злочини рашистів у місті. Навіть потрапив під танковий вогонь! Історію про те, як війна може змінити звичне життя людини розкаже Богдан Вербицький.
Володимир Путін, президент Російської Федерації:
Мною было принято решение о проведении специальной военной операции.
Богдан Вербицький, кореспондент:
Зранку, 24-го лютого ми почали жити новим життям. І це - його наочна ілюстрація. Війна зруйнувала не тільки будинки, а й наші плани на майбутнє, нашу впевненість у завтрашньому дні.
На прикладі однієї історії ми покажемо, як ця війна змінює все: погляди, побут та життя.
Сергій Килимник, телеоператор:
Написали, що діти не йдуть до школи, бо почалася війна.
Це була перша звістка про війну, яку прочитав Сергій - наш колега, телеоператор. Тоді, 24-го лютого я побачився з ним на роботі. У нас навіть була запланована зйомка!
Сергій Килимник, телеоператор:
Їхав 4 з половиною часа. І з Києва дуже великий був поток автомобілів.
Ось він. З перших годин вторгнення Росії, Сергій фільмував усе: затори, життя в містах, авіанальоти і навіть російські колони!
Сергій Килимник, телеоператор:
Я просто дістав фотоапарат свій і начав усе знімати, фіксувати. Перші колони пройшли через окружну, і отут на кругу якраз, за оцією будівлею, я і знімав, як вони проходили через окружну і йшли на Макарів.
Сергію вдалося навіть зняти обличчя окупантів. Каже, першими в місто заходили буряти, а за ними кадирівці. Техніки та живої сили було ТАК БАГАТО, що йшла усю ніч!
Сергій Килимник, телеоператор:
Цей гул-гул постійний. Тут хоп, немає. Тоді чую знову він "Бррр-Бррр", я такий на ізмєнє, а виявилось, що це були не колони, не танки, це журчання у мене в шлунку. Я вже боявся сам себе.
Та найстрашніше в Бородянці було попереду. Спочатку центром міста пройшли колони і обстріляли житлові будинки...
Стріляли по всьому, по всіх. Хоча... тут тільки ці були... мирні люди.
Обстріл Бородянки, 28-го числа. 7:30 і зараз, мабуть, (вибух) ідуть бої по вулиці центральній.
Туди ж росіяни скинули й авіабомби. Декілька. На житлові будинки.
Сергій Килимник, телеоператор:
Коли ти чуєш, як воно свистить і тіки бабабах. Тебе підкидує, саме страшне, не коли тебе підкидує, а коли летить літак. Тому що ти не знаєш в якому місці ця бомба упаде. Я лежав, просто Богу молився, Бодь.
Навпроти цього, вже зруйнованого будинку - помешкання доньки Сергія. Ось ці вікна - заставлені дошками - її квартира. Заходимо (а точніше пробираємося) в середину.
-Скільки років цьому ремонту? - Ееее... півтора року. - Своїми руками робив? -Да, все своїми руками. Перепланіровку робив.
Насправді, не тільки СВОЇМИ руками! Допомагав і онук.
Це дитяча кімната була. Тут мій внучок грався.
Коли онук Сергія буде гратись в себе вдома - поки незрозуміло. Та й чи буде куди повертатися? Пів будинку, фактично, знесло вибуховою хвилею. Постраждало і помешкання Сергія.
Сергій Килимник, телеоператор:
А тоді було 15:02. Я відкрив віконце, присів, висунув руки, повернув моніторчик і от так от знімав. І воно як прилетіло. В перший під'їзд було попадання.
Сергій Килимник, телеоператор:
Тоді було дуже багато адреналіну і… (вибух) було багато адреналіну і весь організм працював на задачу засняти цю колону.
Ми - в будинку Сергія. Зараз з "комунальних благ" тут тільки електроенергія. Якраз перед війною Сергій закінчив ремонт у ванній.
Сергій Килимник, телеоператор:
- Це я сам. Бодя мені помагав вибирати по кольору. - Ну бачиш, вибрав як я казав. - Да отлічний, Бодь. Наладиться - покупаємся. Ахахахаха. Промарадьорили. Нижню білизну позабирали. Одежу, черевики. Ми з малим збирали на хороший системний блок. Хотів шоб монтажкою зайнявся малий. Вони не змогли їх виламати, то вони вирвали їх з рамою. То коли я приїхав, вони лежали.
Зараз - вже стоять на своєму місці. Навіть - зачиняються! Втім, наш колега тут не живе. Постійно біля батька.
Сергій Килимник, телеоператор:
Тому що там катастрофа. Боже, за шо цим старим людям на стрості років таке горе?
Іван Килимник, пенсіонер:
Він раз пролетів - стьокла полетіли. Я спускаюсь у погреб. Тільки спустився, то мені обналічнік раз - на голову впав. Тоді другий раз заход зробив. Я вже був у погребі. І так всю ніч просидів у погребі.
А коли вийшов з нього, побачив зруйновану покрівлю, тріщини в стінах та обвалену стелю.
Поки, думаю, поміняю дах і стелю, але я боюсь, що тут могла бути, що проблема в самих стінах.
В багатоквартирний будинок навпроти скинули авіабомбу. Мікс з бетону, арматури та осколків полетів у приватний сектор. Декілька будинків зруйновано "під 0".
Іван Килимник, пенсіонер:
В цих будинках дуже багато людей загинуло під руїнами. Під розвалинами. Ця "оркня", вони не давали забирати людей. І були випадки, коли люди підходили, намагалися їм допомогти, чи дать їсти, їх вбивали.
А чи можливо після цього пережитого пекла війни, жити і працювати?
Сергій Килимник, телеоператор:
Я радий даже сонцю зараз. Радий, що мої близькі, знайомі, друзі - всі живі. Був радий, от коли ми там були в Немирові, то ми от черпали з колодця воду, гріли і обмивалися. А тут в Бородянці я відчув, що є цивілізація. Сохранилися якісь ще комунікації, якісь блага цивілізації. І я два дня назад став під душ, під душем постояв з теплою водою. І для мене це дуже кайфово було.
