Тисячі сімей Ірпеня залишилися без житла: в яких умовах змушені жити ті, хто втратив усе [ Редагувати ]

Злочини другої армії світу яскраво ілюструє Ірпінь - містечко на Київщині. Воно одним з перших прийняло на себе потужний удар "руських освободітєлєй". Там розбиті цілі квартали. Практично немає жодного вцілілоло будинку. Без даху над головою залишилися тисячі сімей.

В яких умовах змушені жити ті, хто втратив усе, бачили мої колеги.

Тетяна Любченко, жителька Ірпеня:

Нічого немає, даже немає елементарно - у дитини іграшки, і діти питають про іграшки, а ми їм кажем: нічого немає. Старша розуміє, Каріна розуміє, Давид розуміє, а Аля не розуміє, тому що ми їй менше показуєм.

Ірпінь. Місто, що стало щитом для столиці України. Місто, де за офіційними даними, загинули 350 цивільних. Де зруйновано понад 900 будівель!

Тетяна й Сергій у період найактивніших боїв за Ірпінь евакуювалися - вивезли трьох дітей. Але перші дні ворожих атак - і досі немов перед очима.

Сергій Любченко, житель Ірпеня:

Вони заїхали на нижні ворота, об'їхали наш будинок, машина отак стояла, переїхали її беемпешкою. А от тут туї росли у нас великі, вони їх сокирою вирубили і беемпешку свою накривали.

5-й поверх будинку, де жила родина Тетяни та Сергія, повністю знищено.

Сергій Любченко, житель Ірпеня:

Прильот був саме сюди, в крайню квартиру і почалося займання з цієї сторони, зі сторони Бучі відповідно. Згоріли всі квартири 5-го поверху… Зараз зробили термінове перекриття, міська рада надала брезенти, щоб вода не затікала на квартири, які залишились цілими.

Сергій трохи знається на будівництві. На його думку, будинок доведеться знести. Але ж разом із ним у минулому залишиться ціла частина життя.

Сергій Любченко, житель Ірпеня:

Висіло багато тарілок, які ми колекціонували, купляли в тих містах, де ми були. Залишилося тільки дві чашечки зі Львова. Но з погорілого будинку ми їх, як-то кажуть, не будемо забирати, хай вони тут і залишаться.

Зараз Сергій і Тетяна мешкають на території містечка для ірпінців, які втратили житло. У наметі знайомимося з Ніною Єрмаковою, вона теж втратила дах над головою.

Ніна Єрмакова, пенсіонерка, комендант містечка:

Ничего. Абсолютно ничего. У каждого был свой холодильник, была своя жизнь, у каждого была своя техника, телевизор-плазма, все было. Я в 65 лет осталась совсем без ничего. Очень тяжело. Даже я сейчас вспоминаю, у меня здесь комок.

Ніна - комендант містечка на волонтерських засадах. Розповідає про побутові проблеми більшості мешканців.

Ніна Єрмакова, пенсіонерка, комендант містечка:

Расселяю, подбираю комнаты… У нас в 10-й комнате - очень объемный дедушка, сдвинули кровати, ну а как еще выходить с положения?

Наметове містечко, яке з'явилося завдяки допомозі ООН та Уряду Великої Британії, поки що заселяється повільно. Люди обирають кімнати у стаціонарній будівлі санаторію, що неподалік. Кажуть - там є стіни, а отже, відчуття захисту. Та, звісно, це не домашні стіни.

Ніна Єрмакова, пенсіонерка, комендант містечка:

Хочется супчика домашнего, хочется дома. Родного котика, собачку, которая убежала… Тут хорошо кормят.. ну это одели, обули, накормили.

Ніна каже - ні вона, ні її доньки не зможуть відбувуати житло з нуля, але вірить, що посадовці допоможуть отримати нову квартиру.

Ніна Єрмакова, пенсіонерка, комендант містечка:

Я хочу дома встречать Новый год.

У планах міської влади - побудувати цьогоріч нове житло для тисячі ірпінців, яких окупанти "асвабаділі" від осель. Це будуть панельні багатоповерхівки з квартирами по 50 квадратних метрів. Їх буде більш як 4 тисячі.

Віолетта Дворнікова, радниця міського голови Ірпеня:

Ми хочемо, щоб там одразу був садочок, тому що на сьогоднішній день у нашому місті нема жодного комунального закладу, вони всі зруйновані. Садочки, школи.

А поки що тимчасовим притулком для ірпінчан стане цей наметовий табір та будівлі міських санаторіїв. А незабаром тут з'являться ще й модульні будинки для 350-ти сімей - конструкції вже приймають із Польщі та США.

Віолета Дворнікова, радник міського голови Ірпеня:

Чекаємо їх прибуття. В перших числах червня вони вже точно в нас будуть. Також нам допомогла Укрзалізниця, вона надала вагони, де є туалети, купе для сім'ї. Ми розуміємо, що це не ті умови, які хотілося б надати людям.

Поки що в усьому Ірпені - проблеми з газом, та й умови життя далекі від комфортних.

Вікон, як таких, ви бачите, фактично немає. Клейонкою все закрито, гарячої води тоже немає, кухні приготувати їжу теж немає... Дітей ми сюди поки що не привезли. Бо тут дуже холодно.

Але наші герої не падають духом.

Сергій Любченко, житель Ірпеня:

Все буде добре, все буде Україна, переможемо, відбудуємо! Не все зразу, поступово.