Безстроково переселені: як налагоджують життя у Чернівцях люди зі сходу? [ Редагувати ]

Та поки з - тимчасово захоплених територій та із зони бойових дій - змушені тікати українці. Кількість вимушених переселенців - щодня лише зростає. На заході - немає села, де б не було біженця з більш небезпечної області.

Невелика Буковина - прийняла майже 100 тисяч людей. І більшість із них - їхали з думкою, що пробудуть тут лише кілька тижнів, а залишилися на місяці.

Як облаштовують своє нове життя переселенці у Чернівцях, - Ольга Лучек розкаже.

Раніше - це був дитсадок, зараз - прихисток для біженців. Тут нині живе майже сотня вимушених переселенців з різних куточків України. Пані Ірина з сім'єю приїхала з Охтирки. Мала легку контузію. Тут її підлікували і забезпечили продуктами. Проживши в притулку деякий час, Ірина не витримала - вирішила повернутися додому. Та в рідний дім зайти не змогла - там знову стріляють. Довелось повернутися до Чернівців.

Ірина, переселенка:

Перед тим як заїхати у місто, то нас бомбили. П'ять ракетних касет вдарило. Ударило в садік. Він повинен був відкритися першого червня. Вони підготовили садік до воєнного стану. Повністю все розрушено. Там знаходитися опасно.

В одній кімнаті мешкають сім'ї зі Слов'янська, Сєвєродонецька та Миколаєва. Кожен має свої обов'язки, склали навіть графік чергувань, завдяки йому і побутових конфліктів менше. Понад три місяці вони без роботи, живуть винятково на свої довоєнні заощадження. Тут їм надають безкоштовні засоби гігієни та продути. З кухні відчувається запах свіжоспеченого хліба...

Інна Бойкова, директорка Чернівецького дошкільного навчального закладу:

Наші кухарі їх годують три рази на день. Управління освіти нас забезпечує харчовими продуктами, волонтери забезпечують нас продуктами.

Пані Людмила із Сєвєродонецька. Там залишилася її дочка, зв'язку з нею практично немає. Жінка не приховує, живеться їм дуже важко, бо постійно хочеться до свого дому.

Людмила, переселенка із Сєвєродонецька:

Хоть якийсь окурятник, але щоб своє вже хоч. Ми може і надоїли вже. Нам їхати немає куди. Тому що там все розбито. Я от получила фотографію старшої дочки, я пів вечора плакала.

Анна та Сергій тут вже кілька місяців живуть із чотирирічною донькою. Приїхали з Миколаєва. Чоловік хворий на цукровий діабет. Йому необхідно постійно приймати ліки. Тому грошей їм на життя не вистачає. Роботу ж нині знайти важко.

Анна та Сергій, переселенці з Миколаєва:

Ну я шукаю роботу, може онлайн десь. Але ще нічого не знайшла. - У зв'язку з цими діями бойовими у мене піднявся цукор, і я не можу його ніяк збити. Думаю, підлікуюся і буду щось думати, піти кудись на роботу.

Їхня сусідка по кімнаті Олена з Куп'янська, що на Харківщині. Туди російські військові зайшли ще 27 лютого. Жінка про своє місто хоче кричати на весь світ, Куп'янськ був і залишиться українським.

Олена, переселенка з Куп'янська:

Хотілося, щоб якось достукатися, щоб не оставили їх. От така душевна боль. Страшно, бояться, сестру кликала, щоб виїхала, а вона маму не може залишити, бо мама у нас хвора. Дуже хотілось б, щоб все було Україна.

Як підтримати біженців у Чернівцях думає і міська влада. Обіцяють дати окреме житло.

Роман Клічук, Чернівецький міський голова:

У місті є програма по будівництву будиночків модульних, але вона триватиме довго, можливо до жовтня місяця вже зможемо тоді заселяти в ті будинки.

Ніхто не знає скільки триватиме ця жорстока війна, а тому вже тут у Чернівцях біженці намагаються побудувати нове життя. У нових реаліях! З нової сторінки! Але з Україною в серці.