Пораненого у Лисичанську підлітка лікують у Львові [ Редагувати ]
Львівські хірурги видалили уламок з легені та стабілізували стан Святослава
Далі - історія 13-річного Святослава Ричкова, який вижив після вкрай важкого поранення під час обстрілу Лисичанська 9 травня. Російська армія відзначала "день перемоги", вбиваючи та калічачи ні в чому невинних дітей. Чотирисантиметровий уламок влучив Святославу у шию і, пробивши легеню, зупинився на рівні діафрагми.
Поруч були батько та матір хлопця - вони не розгубилися і правильно надали першу допомогу, а українські військові відвезли підлітка до лікарні у Бахмуті. Уламок витягли аж у львівській дитячій лікарні, і зараз Святослава вже перевели з реанімації у звичайну палату. Як почувається хлопець, і про що мріє - розкаже Вікторія Балицька.
Мінно-вибухове поранення Святослав дістав дев'ятого травня у рідному Лисичанську біля свого дому. Була хороша погода, батьки хлопця та сусіди вийшли на вулицю, бо обстріли наче припинилися. Проте неочікувано прилетів ворожий снаряд.
Олена Ричкова, мама Святослава:
Вроде как закончилась, тишина, а потом ниоткуда она появилась так вот - вжих и взрыв, и все. Пострадал мой ребенок, Святослав и сосед Коля.
13-річному Святославу уламок влучив у грудну клітку через шию. У паніці батьки не відразу це помітили.
Олена Ричкова, мама Святослава:
Святик как заорет: мама мне руку оторвало. А я поворачиваюсь так и смотрю рука на месте и думаю наверное я неправильно услышала. А он начинает просто хрипеть, и я вижу у него именно горло разорвано. И я тогда уже бегом подскочила рукой вот так зажала эту рану.
Це були найжахливіші миті у житті - пригадує Олена. Їй треба було якось рятувати сина, але відійти від нього вона не могла.
Олена Ричкова, мама Святослава:
И он вот пить-пить. И он начинает пить - я слышу у меня под рукой когда он пьет, я понимаю что там это самая прямо хлюпает. Я знаю что рука у меня бросать нельзя. Я тогда принимаю решение - говорю оторвите большой пластырь, прямо широкий. И что получается постепенно я убирала пальцы лейкопластырем, вот это получается она была рана рваная - я ее вот так вот пальцами там все аккуратно чтобы получилось как защелка.
Сусіди автомобілем завезли Святослава з батьками до найближчого розташування українських військових, а ті вже - швидкою до лікарні в Бахмуті. Там надали невідкладну допомогу і першим же евакуаційним поїздом, у реанімаційному вагоні відправили хлопця до Львова. До дитячої лікарні Святослав потрапив у вкрай важкому стані.
Юрій Король, хірург лікарні святого Пантелеймона 1-го медоб'єднання Львова:
Травма була важка тому що уламок десь близько 4 сантиметрів в діаметрі пройшов через ключичну ділянку, поламав ребро, практично через всю легеню пройшов, через верхню та середню частку і застряв в нижній частині правої легені.
Львівські хірурги видалили уламок з легені та стабілізували стан Святослава.
Дмитро Грицак, Завідувач хірургічного відділення лікарні Святого Миколая 1-го медоб'єднання Львова:
Взагалі це є смертельна травма і справді це чудо, що він не загинув на місці. І що не були ушкодження магістральні судини.
Святослава вже перевели з реанімації у звичайну палату. Він спілкується з однолітками та бавиться в ігри на телефоні - поки що однією рукою, бо друга - травмована. От тільки на душі у хлопця - тягар.
Святослав Ричков, поранений хлопчик:
Мне грустно, обидно, скучно. У меня все життя отобрали.
Як тільки стан Святослава поліпшився він намагався додзвонитися до батька, якого востаннє бачив 9 травня у лікарні в Бахмуті. Очі тата, який прощався, хлопець не забуде ніколи.
Святослав Ричков, поранений хлопчик:
Когда меня уже увозили с больницы. Он стоял и смотрел как мы уезжаем. - І відтоді вже зв'язку не було у вас? (отрицательно машет головой)
У Лисичанську, крім батька, залишилися бабуся та дідусь Святослава. Що з ними усіма - невідомо.
Олена Ричкова, мама Святослава:
Дело в том что щас у нас с ними нет связи. У нас в городе нет вообще никакой связи. И допустим задать вопрос хотели бы вы уехать просто некому. И мы не знаем даже что сними и как.
Святослав дуже хоче повернутися додому. Тільки перед початком війни батьки йому виділили окрему кімнату, про яку він давно мріяв.
Святослав Ричков, поранений хлопчик:
Я просто переехал с зала в свою новую комнату, а там она не обустроена ничем. Надо переклеить обои потому что отклеились из-за войны. И добавить полочки, и сделать немножко пространственней, кресло новое поставить нормально. И кровать другую.
А ще у першій половині березня під Києвом зник старший брат Святослава, за яким він дуже сумує. Серед загиблих його не було, знайшли лише документи.
Святослав Ричков, поранений хлопчик:
Старший пропал без вести. А второй в Киеве работает на армию.
Олена Ричкова, мама Святослава:
Старший сын - Рычков Ростислав Дмитриевич, пока не было войны он работал под Броварами, там склады. А жил он в Боярке. Я когда проходил село, и в этот момент, как раз получается это было 10 марта, тоже были обстрелы и он с того времени больше на связь не выходил. И он считается без вести пропавший.
Святослав та його мати Олена вірять, що їхні родичі знайдуться і вони разом відзначатимуть Перемогу України.
Олена Ричкова, мама Святослава:
Хотелось бы конечно чтобы это все закончилось, чтоб в конце концов мы собрались все вместе и просто жили, и радовались жизни. Утром просыпались, солнышко, птички. И засыпали чтобы не было звука выстрелов.
