Щойно потрапивши на лікарняне ліжко вони вже рвуться назад: розмова з українськими військовими [ Редагувати ]

Щойно потрапивши на лікарняне ліжко вони вже рвуться назад, на позиції. Це про поранених українських військових. Наша знімальна група поспілкувалася з відчайдухами. Захисники розповіли, у чому українські війська мають перевагу.

Військовослужбовці просять не показувати їхніх облич... З міркувань безпеки. Адже щойно їх випишуть з лікарні, планують повернутися до побратимів на позиції.

Ростислав - військовослужбовець Збройних Сил України:

Рука на виліт, під пахву залетіло, рука відкритий перелом, з осколка в правій нозі і один у лівій.

Ростислав отримав численні осколкові поранення, коли на нулі прикрив собою пораненого військового. Розповідає, бій точився на межі Донецької та Луганської областей. Коли він намагався забрати окровленого бійця з поля бою, окупанти почали гатити по ним великими снарядами.

Ростислав - військовослужбовець ЗСУ:

Перший прильот 152 міни ми накрили цього собою. Всі живі все добре, продовжили надавати першу допомогу. Другий прильот 152 міни приніс поранення ще трьом військовим. Ми ще десь 500 метрів йшли до евакуації. Поранені, ще й його тягли.

Ростиславу 25 років, і з них 8 - у війську. Брав участь у боях на Світлодарській Дузі, Широкине, Майорськ, Кірове, Зайцеве. А від початку повномасштабного російського вторгнення більше місяця боронив Київщину, потім поїхав на Донеччину. Розповідає, після артилерійських обстрілів орди по мирних населених пунктах - від них нічого не залишається, але українські війська у стрілецьких боях просто аси.

Ростислав - військовослужбовець ЗСУ:                      

Просто безперервно, артилерійський нальот іде, а стрілковий бій заходить і вони його не везуть. У нас стрілковий бій був кілька днів назад. Нас було 12 чоловік, а скільки їх було, я навіть не можу назвати цифру, скільки було. Освободітелі. Да які вони освободітелі. З того села, в яке вони заходять, 90-95 процентів села немає. Все в руїнах.

Поруч з Ростиславом лежить Олег. Він отримав поранення на Ізюмському напрямку. Позиції, де був він та побратими - окупанти посипали градами. На фронті чоловік вже 8 років та це вперше за час війни отримав серйозне поранення. Осколки посікли все тіло. Найбільше постраждала права рука. В лікарні вже декілька днів, але говорить, майже одужав і рветься до своїх.

Олег - боєць ТрО:

Конечно повернусь, куди я дінусь. Хлопці тоже там стоять. Усі служать, там тоже мої служать. Страх присутній, але всі тримають, бо знають, що воюють за Україну. Головне, щоб по більше було з артилерії, щоб їх крити в ответ. Було би проще, але немає такої зброї поки. Можливо, нам щось дадуть, помощнее, побольше.

Бойовим духом та жагою повернутися назад, на позиції - вражені навіть медики.

Юрій - лікар-травматолог:

Они все с бешеным желанием победить и с бешеным желанием отдать себя всего за эту победу. Большинство бойцов даже когда им говоришь, что уже ты в бой не вернешься, они не хотят это принимать. Они хотят выздоровить и опять идти защищать нас.

Лікар-травматолог показує десятки уламків, які дістали з бійців. Усе зберігають, як докази для правоохоронців. Деякі металеві осколки російського снаряду сягають кількох сантиметрів.

Юрій - лікар-травматолог:

На сегодня у нас в отделении нет ни одного пациента, у которого бы было пулевое ранение. Это все, что прилетает к ним на позиции. У нас ампутаций не очень много, их можно пересчитать прямо по пальцам.

Коли військові зможуть повернутися на позиції - лікарі не беруться прогнозувати. Адже з Дніпра поранених відправляють у так звані тилові міста для подальшого лікування.