Війна руйнує все на своєму шляху: під загрозою знищення опинилася косівська кераміка [ Редагувати ]

Війна руйнує все на своєму шляху. Дісталася вона і народного мистецтва. Під загрозою знищення опинилася косівська кераміка, яка зарахована до світової нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. А все тому, що українські майстри втрачають джерела сировини для виробництва. 

Спеціальну глину привозили зі Слов'янська на Донеччині, де зосереджені найбільші глиняні родовища та підприємства керамічної галузі. Але зараз через бойові дії поставки звідти майже призупинилися. І коли відновляться - невідомо. 

Який вихід знайшли прикарпатські гончарі, аби врятувати виробництво знаної на весь світ косівської мальованої кераміки - розкаже Жанна Дутчак.

Михайло Сусак - знаний на Прикарпатті гончар. Більше сорока років виготовляє колоритну косівську мальовану кераміку - тарілки, вази, підсвічники та свистунці. 

Михайло Сусак, майстер-кераміст із Косова:

Саме більше отаке заказують - отакі кльоші.

Якість кожного виробу залежить насамперед від сировини, розповідає кераміст. Він, як і всі гуцульські майстри, використовує лише два види глини - коричнево-червону для основи та білу - для малюнків. Колись їх закуповували на місцевому комбінаті. Але в дві тисячі сімнадцятому виробництво зупинилося. Подібну за властивостями глину знайшли у Слов'янську.

Марія Гринюк, мистецтвознавець:

Словʼянськ я б назвала столицею промислової кераміки України. Там багато підприємств, які виготовляли ту чи іншу глину. Тому що глини є різні, і нам вони потрібні різні. До війни, до 14-го року там було півтори тисячі підприємств, які працювали по кераміці.

На місяць пану Михайлу потрібно до півтони глини… Але відколи почалася війна - жодного кілограма зі Словʼянська привезти не вдалося. Майстри поки працюють на старих запасах. Та й ті вже майже вичерпалися. 

Михайло Сусак, майстер-кераміст із Косова:

-Оце всьо.. - Це все що залишилось? - Так, і все роботи нема. Оце раз і оце два. І це все…як для мене, на цей місяць стане. 

Марія Гринюк, мистецтвознавець:

Зараз вже логістики немає вже. І ми не знаємо взагалі яка ситуація із підприємствами. Катастрофічна ситуація може бути, коли Словʼянськ перестане виготовляти глину. А вся Україна бере зі Словʼянська глину. 

Чекати на катастрофу косівські гончарі не стали. І взялися шукати шляхи відновлення виробництва глини на місці. Обладнання для цього збереглося, але - несправне. 

Іван Кочержук, голова регіональної організації Національної спілки художників:

Наймолодший станок у нас - це вісімдесятий рік. Починаючи із 94-го року вже використовувалися не в таких потужностях, як коли було виробництво в керамічному цеху.

Жанна Дутчак, кореспондентка:

Із 2017 року виробництво глини в керамічному цеху повністю зупинили. З ладу вийшов ось цей агрегат - фільтр-прес, який видавлює із глини вологу. Сировина проходить через 60 ось таких чавунних плит. Та кілька із них через зношеність потріскалися, а коштів купити нові косівські митці - не мали. 

Марія Гринюк - одна з тих, хто доклав усіх зусиль, щоб у 2020-му косівська мальована кераміка увійшла до спадщини ЮНЕСКО. Вона і звернулася до урядовців по допомогу. 

Марія Гринюк, мистецтвознавець:

Давайте купляти обладнання. Де це можна. Севєродонецьк розбомбили. Завод розбомбили, який робить ці плити. Ми шукали зв'язок із підприємцями і знайли, які готові були продати лишні. Ці плити зі Словʼянська приїхали. 

Окрім трьох десятків вживаних чавунних, привезли ще шістдесят нових - пластмасових плит.

Аби знову запустити виробництво, потрібно не лише замінити плити, але і розібрати і полагодити решту агрегатів. Нині фахівці чаклують на вакуумним пресом. 

Майстри впевнені - поновити виробництво зможуть за кілька місяців. Глиняних родовищ в околицях Косова - вдосталь. Прогнозують: цех зможе виробляти до п'яти тон глини на тиждень. Цього достатньо, щоб покрити потреби не лише косівських керамістів, але і майстрів з інших регіонів.