Дідуся з онуками врятували волонтери з-під обстрілів на Запоріжжі [ Редагувати ]

Дідуся з онуками врятували волонтери з-під обстрілів на Запоріжжі. 83-річний чоловік потрапив до лікарні через мікроінсульт, спричинений стресом, та як наслідок - частковий параліч. Матері дітей - байдужа їхня доля, тож доглядати за дітьми зголосилася інша переселенка. Про людяність сторонніх людей, яка хоч трохи компенсує жахи війни - розкажемо в наступному сюжеті.

Євген несе пакет із продуктами для Діми та Аліни, яких вивіз з-під обстрілів з Гуляйполя.

Здесь продуктовые наборы для детей, консервы, крупы, хлеб, молоко, там конфеты еще сзади…

Врятувати дітей просив їх дідусь. Після чергового обстрілу в чоловіка стався мікроінсульт. Старенького частково паралізувало. Волонтери забрали пенсіонера до Запоріжжя разом із дітьми.

Євген Лащенко, волонтер:

Дедушка парализованный на правую сторону, инсульт. Мать постоянно пьет, детьми не занимается. Дети сами себе предоставлены.

Про складну ситуацію у своєму інстаграмі розповів волонтер Ярослав. Одразу відгукнулися з обласної служби у справах дітей. Допомогли знайти опікуна і врегулювати юридичні нюанси.

Ярослав Прокопенко, керівник волонтерського штабу Ukraniansyndicate:

Вышли соцслужбы Гуляйполя, Запорожья и мы приняли решение. У нас есть женщина, которая приходит, помогает нам, готовит кушать, моет полы. Она согласилась приютить этих детей к себе. Мы договорились о том, чтоб оформить временную опеку.

Матір навіть не обійняла доньку й сина перед дорогою.

Ярослав Прокопенко, керівник волонтерського штабу Ukraniansyndicate:

Мы решили заехать до мамы. Когда мы приехали, мама была у себя дома, она живет отдельно. Мы зашли - она лежала выпившая. Мы отдали ее паспорт, документы, так как они были у дедушки. Мы спросили хочет ли она попрощаться с детьми, она встала, но особого желания у нее не было, и девочка не хотела к ней обниматься.

Від будь-якої допомоги жінка відмовилася.

Прийдешь в себя - отдадим. - Та дійду я оце… - Бросай пить, ты поняла? - Та вже не п'ю, шо ти ото… - Смотри, может, помощь тебе надо, может, мы тебя прокапаем, на реабилитацию отвезем, либо к соцработникам. Если нужна помощь - приди к женщинам…

Дідуся волонтери доправили до лікарні. Аліну та Діму нагодували та знайшли їм новий одяг. Зараз дітьми опікується Марина.

Марина Пурик, жителька Запоріжжя:

Мені жалко… Я не понімаю, як її можна було бросити під обстрєлами матері. Я не хочу сказати погана вона, я її не знаю. Я просто цього не понімаю. Я, як мати, як людина, одгукнулась на цю біду, просто щоб їх не розсоєдинили.

Спочатку жінка переймалася через раптове поповнення у родині, адже 14-річний Дмитро має легку форму аутизму та не розмовляє.

Марина Пурик, жителька Запоріжжя:

Я думала важче буде. З такою дитинкою я не сталкувалася, щоб… Отлічно. Він понімає, він покаже, єслі він щось хоче. Він ласку любе… Я понімаю, що ця дитина просто зачахла, єслі б не сестрички не було, не дєдушкі - нельзя цього робить.

В'ячеслав Панасюк, волонтер:

Димка у нас очень крутой, у него не сильно сложная форма. И он так привык уже к Марине, даже за один день, он начал ее обнимать, он начал ее слушать - это очень хороший знак.

11-річна Аліна теж доглядає за братом. А 10-річний син жінки допоміг дівчинці адаптуватися на новому місці, вже навчив її плести з бісеру.

Мій малий навчив плести її браслети, і вона сьогодні вже за п'ять секунд сама сплела браслєт…

Аліна, евакуйована з Гуляйполя:

Саме більше люблю рісовать, і оце сьогодні полюбила плести браслєти…

Зараз у дівчинки дві мрії.

Щоб закінчилась війна, і щоб одужав дєдушка. - До нього повернутися? - Угу.

Щойно дідуся випишуть з лікарні, волонтери намагатимуться знайти для родини нове житло.