Волонтери з Сумщини допомагають переселенцям знайти житло [ Редагувати ]

Вихід завжди є і ризикувати життям не варто. Це добре зараз розуміють ті переселенці, які втекли від обстрілів у більш безпечні міста. Ці люди не приховують - їм дуже складно. Стати в одну мить ніким, не мати нічого і починати все з нуля. Але, вони з бідою не одні. Хто допомагає і як підтримують? Дивіться далі.

Лідія прийшла до гуманітарного штабу за продуктами, а отримала куди більше - зустріла землячку.

Жінка у Сумах вже кілька місяців.

Мы тогда были в гостях, а теперь вынуждены здесь жить.

Північне місто переселенка обрала за порадою сина.

Мы не могли выйти на связь с ребенком, а ребенок наш служит в Сумском артполку, он потом уже настоял, очень настойчиво нам говорил, чтобы мы выезжали.

Лідія каже: спочатку було важко.

Лідія Богданова, переселенка з Мелітополя:

Самое тяжелое - остаться без своего круга общения, тяжело остаться без работы. Сложновато то, что длинные очереди на месяц, в центре занятости, я работаю учителем в школе, и у нас были русские классы, о каком национализме, о каком ущемлении русскоязычного населения может идти речь? Ну вот это вот очень тяжело давалось к сердцу...

Тетяна з двома доньками полишили Маріуполь, коли рашисти розбомбили їхній будинок.

Тетяна Забєліна, переселенка з Маріуполя:

Вот эти обстрелы сильно с самолетов бомбили, очень сильно, и вот одетые ж мы все время, мы ж не раздевались, холодно, одно время, я помню в дом попал, один подьезд остался, сразу плакали, а щас уже шо, я ж говорю, счастливы, шо живые остались. Мне кажется уже все, уже не вернусь наверное, а куда возвращатся…

Родина ледь вибралася з окупованого міста.

Тетяна Забєліна, переселенка з Маріуполя:

Мы выехали в Бердянск, тоже оккупированный город, мы там просидели девять дней, тоже искали, чтобы как-то выехать, мы нашли частника, выехали через Васильевку. В Васильевке мы простояли четверо суток в поле. Были и обстрелы, были и просто стояли, мы искали, чтоб из Бердянска в Запорожье было и 250 долларов, и 50 долларов и 17 тысяч, водители.

Спочатку рушили до Кременчука, але там не затримались.

У нас знакомые в Кременчуге, ну мы туда поехали, и жилье тяжело, без денег как бы сразу снять, очень тяжело. Ну и решили сюда. Во-первых тут и квартиры дешевле, и работу найти можно.

Щоправда, роботу швачкою жінка поки не знайшла. А ще в розпачі, бо не отримує виплат. Допомогти обіцяють волонтери.

Дану цю ситуацію ми вирішимо, допоможемо вирішити, тому що насправді тут буде вирішуватись питання з Кременчуком, будемо здійснювати телефонний супровід.

Не зміг уявити життя в окупованому місті й Олександр. З Дергачів, що на Харківщині, з сім'єю вирушив до найближчого міста.

Олександр Моїсеєнко, переселенець з Харківської обл.:

Проклятые оккупанты, когда зруйноване житло, когда постоянно бомбежки и просто заблокированы, сложно найти выход. Мы выехали в одном комплекте одежды, мы оставили двери все открытыми, мы оставили ужин, который готовили, то есть пять минут на сборы было.

Чоловік розповідає, кілька тижнів приходив до тями. Не хоче скаржитися на проблеми, що навалились спочатку. Але сповнений вдячності всім, хто підтримував. Згодом і сам долучився до волонтерства.

Олександр Моїсеєнко, переселенець з Харківської обл.:

Кто приехал из тех мест, ему надо высказаться, выговорится. А потом, если есть возможность как-то помочь першому гуманітарному штабу, то я как бы даже почувствовал к себе уважение, что вот я кому-то нужен.

Прикордонну Сумщину щодня обстрілюють рашисти, в обласному центрі лунають сирени. Втім, біженців це не лякає.

Олена Ворітна, переселенка з Авдіївки:

Все время как пограничники были, после Авдеевки, а че нам тут страшно, там у нас каждый день стреляли, а тут мы не слышали, один раз ракету видели и все.

Пані Олена з чоловіком кажуть, задоволені міською медициною, порядком, ОСББ, хіба трохи побоюються комунальних тарифів.

Олена Ворітна, переселенка з Авдіївки:

Пока лето, да, если будет отопительный сезон, может быть будет дорого, я не знаю, увидим потом.

З поселенням біженців є труднощі, розповідають у волонтерському штабі. Зараз тут стурбовані пошуком житла, яке буде взимку опалюватись.

Ксенія Гриник, керівник гуманітарного штабу:

Першочергово турбуються про те, де вони проведуть холода, зимні часи, і взагалі чи повернуться вони додому. Наша місія - створити їм прихисток, надати всі умови, які задовольнять їх основні потреби, звісно, це нагодувати, звісно, це надати консультації, але, перш за все, це надати довгострокове житло.

Вимушені переселенці не загадують майбутнє більш як на один день. І шукають розраду в спілкуванні.

Олена Ворітна, переселенка з Авдіївки:

Мало общения у нас, очень мало знакомых, из нашего города мы только с одной женщиной общаемся, она моя соседка.

Їх усіх поєднують мрії.

Я мечтаю о победе, я мечтаю, что я повернусь на рідне мисце. Все равно хочется домой, у нас и небо голубее, и солнце ярче, теплее, и море у нас. И черешня, которую мы в этом году не ели.